Еріх Ремарк - На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші

— Що сталося?

— Гассе…

Я глянув їй у вічі. Вона здвигнула плечима:

— Замкнувся в кімнаті й не відповідає…

— Хвилинку.

Я повернувся до кімнати й сказав Пат, щоб вона лягла й трохи відпочила, поки я дещо обміркую з Гассе.

— Добре, Роббі. Я таки справді знову стомилася.

Я пішов коридором за пані Залевською. Біля дверей Гассе вже зібрався майже весь пансіон: Ерна Беніг у строкатому кімоно з драконами та з вогнистим волоссям, яке два тижні тому було ще біляве, фінансовий службовець-філателіст у домашній куртці військового крою, блідий і спокійний Орлов, що тільки-но повернувся з бенкету, де був найманим танцюристом, Джор-джі, який саме нервово стукав у двері й глухим голосом кликав Гассе, і, нарешті, Фріда з перекошеними від хвилювання, страху й цікавості очима.

— Ти вже давно стукаєш, Джорджі? — запитав я.

— Більше як чверть години, — вихопилась Фріда, червона як рак. — І він таки вдома, бо взагалі нікуди не виходив від самого полудня, тільки бігав із кутка в куток, а потім усе стихло…

— Ключ стирчить із того боку, — сказав Джорджі. — А двері замкнені.

Я обернувся до пані Залевської:

— Треба виштовхнути ключ і відімкнути двері. У вас же є другий ключ?

— Зараз я принесу свою в’язку ключів, — миттю зголосилася Фріда. — Може, якийсь підійде.

Я попросив дротинку, повернув нею ключ і виштовхнув його з замкової щілини. Брязнувши, він упав на підлогу по той бік дверей. Фріда зойкнула й затулила руками обличчя.

— Забирайтеся звідси якнайдалі, — порадив я їй, пробуючи ключі.

Один із них підійшов. Я повернув його й розчинив двері. У кімнаті було темнувато, і спершу ми нікого не побачили. Ліжка біліли в сутінках, на стільцях ніхто не сидів, шафа була зачинена.

— Он він стоїть! — просичала над моїм плечем Фріда, що вже знов пропхалася до мене. Від неї тхнуло цибулею. — Он там, біля вікна.

— Ні, — сказав Орлов, що швидко зайшов до кімнати та зразу ж повернувся назад. Він відштовхнув мене, схопився за клямку, знову причинив двері й обернувся до тих, що стояли позад нас. — Краще йдіть звідси. Мабуть, не варто на це дивитися, — сказав він повільно, з твердим російським акцентом, і став біля дверей.

— О Господи!.. — відсахнувшись, простогнала пані Залев-ська.

Ерна Беніг теж відступила кілька кроків назад. Лише Фріда намагалася пропхатися наперед і схопитися за клямку. Орлов не пустив її.

— Так справді буде краще… — сказав він знов.

— Добродію! — раптом визвірився на нього фінансовий службовець і випростався. — Чого ви тут порядкуєте? Ви іноземець!

Орлов зміряв його спокійним поглядом.

— Іноземець… — мовив він. — Іноземець… Тут це не має значення. Не про це йдеться…

— Мертвий? — просичала Фріда.

— Пані Залевська, — звернувся я до господині, — я теж гадаю, що буде краще, коли тут залишитесь тільки ви та, може, ще Орлов і я.

— Негайно подзвоніть до лікаря, — сказав Орлов.

Джорджі вже зняв слухавку. Усе це не тривало й п’яти хвилин.

— Я лишуся тут! — заявив службовець, почервонівши з люті. — Як німець я маю право…

Орлов здвигнув плечима та знов відчинив двері. Потім увімкнув електричне світло. Жінки, залементувавши, відсахнулися. Над вікном із посинілим обличчям, висолопивши чорного язика, висів Гассе.

— Відріжте шнур! — вигукнув я.

— Нічого не допоможе, — сказав Орлов повільно, твердо й сумно. — Я бачив такі обличчя… Він мертвий уже кілька годин…

— Принаймні треба хоч спробувати…

— Краще не пробувати. Хай спершу приїде поліція.

Тієї миті задзеленчав дзвоник. Прийшов лікар, що жив десь поблизу. Він лише скинув оком на худе, змучене тіло.

— Уже нічого не вдієш, — сказав він. — А все ж спробуймо зробити штучне дихання. Так треба. Подзвоніть негайно в поліцію і дайте мені ножа.

Гассе повісився на товстому плетеному шнурі з рожевого шовку. То був пояс від халата його дружини. Гассе натер його милом і дуже вправно зачепив на гачку над вікном. Мабуть, він спершу став на підвіконня, а потім зсунувся вниз. Руки його зсудомило, а на обличчя страшно було глянути. Як не дивно, але тієї миті я звернув увагу, що Гассе встиг переодягтися. Тепер на ньому був його найкращий костюм із синьої камвольної вовни. Він поголився й надів чисту білизну. На столі були старанно складені його паспорт, ощадна книжка, чотири купюри по десять марок і трохи срібних монет. Поряд — два листи: один дружині, другий поліції. Поряд із листом до дружини лежав іще срібний портсигар і його обручка.