Еріх Ремарк - На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші

Ще залишається час потренуватися. Його дама схожа на борця. Це — міцно збита істота, здоровенна, як тяглова коняка. Віллі вправляється з нею, танцюючи ванстеп, де найголовніше — швидкість рухів. Карл танцює з дівчиною, яка працює в продовольчому управлінні; вона, як конячка у святковій збруї, загнуздана різними ланцюжками й кільцями. Він поєднує таким чином приємне з корисним. Але де ж Альберт? Біля нашого столика його немає. Він вітає нас із віддаленого закутка, де сидить із якоюсь білявкою, на його обличчі — легка розгубленість.

— Цього ми втратили, — пророчо прорікає Віллі.

Я придивляюся до публіки, вишукуючи для себе гарну партнерку. Завдання це далеко не просте: за столиком дівчина може здаватися граційною ланню, а танцює, як вагітна слониха. До того ж на дам, які добре танцюють, неабиякий попит. Але мені все ж таки вдається домовитися з худенькою швачкою.

Лунає туш. Виходить ведучий із хризантемою в петлиці й оголошує, що пара танцюристів із Берліна зараз продемонструє новинку: танець фокстрот. Цього танцю ми ще не знаємо, тільки чули про нього.

Ми з цікавістю обступаємо танцюристів. Оркестр грає уривчасту мелодію. Під цю музику обидва танцюристи, немов ягнята, стрибають один біля одного. Вони рухаються по колу й то розходяться, то знову беруться за руки. Віллі витягає шию і широко розкриває очі. Танець йому явно подобається.

Заносять стіл із розставленими на ньому призами, ми кидаємося туди. На кожен із танців: ванстеп, бостон і фокстрот — припадає по три призи. Фокстрот відпадає. Ми його не танцюємо. Але у ванстепі та бостоні ми себе покажемо!

Для всіх трьох танців перший приз на вибір: десяток чайчиних яєць або пляшка горілки. Віллі з недовірливою міною питає, чи їстівні яйця чайки. Заспокоєний, він повертається до нас. Другий приз — шість таких же яєць або шапочка з чистої вовни. Третій приз — чотири яйця або коробка сигарет «Слава Німеччини».

— Ну, цигарок ми точно брати не будемо, — каже Карл, який знається на цигарках.

Конкурс починається. Танцювати бостон будуть Карл і Альберт, ванстеп — ми з Віллі. На Віллі ми, правду кажучи, мало сподіваємося. Він може перемогти лише в тому випадку, якщо члени журі мають почуття гумору.

У бостоні Карл, Альберт і ще три пари виходять в останній, вирішальний тур. Карл іде першим. Високий комір його парадного мундира, його лакові чоботи з ланцюжками й кільцями шпор створюють картину такої запаморочливої елегантності, проти якої ніхто не може встояти. За манерою триматися, за стилем танцю Карл неперевершений, але витонченістю рухів Альберт щонайменше не поступиться йому. Члени журі щось нотують, наче у Вальдмана відбувається рішуча сутичка перед Страшним Судом. Карл перемагає і бере чайчині яйця, а не горілку. Йому дуже добре відома її марка: цю горілку він сам продав на конкурс. Свою здобич він дарує нам — удома в нього є кращі продукти. Альберт отримує другий приз. Розгублено подивившись на нас, він відносить шість яєць білявці. Віллі багатозначно посвистує.

У ванстепі я вихором вилітаю в коло з моєю тендітною швачкою і теж проходжу в завершальний тур. На мій подив, Віллі просто залишився за столиком і навіть не записався на ванстеп. В останньому турі я продемонстрував власний варіант танцю з присіданнями й поворотом, чого раніше не показував. Дівчина танцювала, як пір’їнка, і ми з нею заробили другий приз, який поділили між собою.

Гордо, з почесним срібним значком Загальнонімецької спілки танцювального спорту, я повертаюся до нашого столика.

— Ех, Віллі, голова бараняча, — кажу я, — і чого ти сидів? Ну, хоч спробував би. Може, й отримав би бронзову медаль!

— Так, справді, Віллі, чому ти не танцював? — приєднується до мене Карл.

Віллі встає, розправляє плечі, обсмикує свій фрак і, дивлячись на нас зверхньо, кидає:

— Зараз зрозумієте!

Чоловік із хризантемою в петлиці викликає учасників конкурсу на фокстрот. Виходить усього кілька пар. Віллі не йде, а можна сказати, виступає, прямуючи до танцювального майданчика.

— Але ж він нічого не розуміє у фокстроті, — пирскає Карл.

Спершись на спинки наших стільців, ми з цікавістю чекаємо,

що буде далі. Назустріч Віллі виходить приборкувачка левів. Широким жестом він подає їй руку. Оркестр починає грати.

Віллі миттєво перевтілюється. Тепер це вже справжній оскаженілий верблюд. Він підскакує, накульгує, стрибає, крутиться, далеко викидає ноги й немилосердно жбурляє навсібіч свою даму, потім дрібними стрибками, як свиня в галопі, мчить через весь зал, тримаючи циркову наїзницю не перед собою, а поруч, так що вона ніби спинається по його витягнутій правій руці, він же, отримавши повну свободу дій із лівого боку, може виробляти що завгодно без ризику відтиснути їй ноги. Він крутиться на одному місці, зображаючи карусель, від чого фалди його фрака розлітаються у повітрі; а наступної миті Віллі вже мчить залою, граційно підстрибуючи, як козел, якому підклали перцю під хвіст, тупотить і крутиться, немов одержимий, а закінчує свій танець моторошним піруетом, високо підкидаючи в повітрі свою даму.