Марсель Пруст - У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра

«Содом і,Гоморра» І і II, томи «У пошуках утраченого часу», опубліковані у травні 1921 і в квітні 1922 року, порушують тему статевого збочення. Цей сюжет, мабуть, уростає в саму серцевину всього Прустового роману, але назва «Содом і Гоморра» з’явилася лише під час Першої світової війни. Не зайвим було б накреслити, в генезі роману, шлях від цієї давньої теми до вже пізнішої назви.

«Содом і Гоморра» не належить ні до версії «У пошуках утраченого часу», публікація якого почалася 1913 року і була перервана війною, ні до «Роману Альбертини», який був початий після 1914 року. «Содом і Гоморра» забезпечує довгий перехід між цими двома циклами і готує до «роману Альбертини». Відносна окремішність «Содому і Гоморри» в сукупності твору пояснюється його оригінальністю. Це найромантичніший момент, місце, де твір визволяється від «На Сваннову сторону» і від «Віднайденого часу», від біографії та естетичної теорії і де найбільшу ролю грає уява: згадаймо про Ниссіма Бернара чи про маркіза де Вогубера. Це найбільш бальзаківський епізод Прустової епопеї.

А проте «Содом і Гоморра» становить «У пошуках утраченого часу» найсуворішу структуру, даючи змогу Прустові зробити з теми про збочення роман про збочення. Назва заповідає цю структуру з допомогою симетрії Содома і Гоморри. Роман незрозумілий, якщо не врахувати прологу, опублікованого наприкінці «Ґермантської сторони»: «Содом і Гоморра І». Сцена зустрічі барона де Шарлюса і Жюп’єна та міркування про «расу тіточок» роблять заявку на мотив, який дістає свій розвиток у наступному томі. Завершується том «Горем на світанні»: герой дізнається про те, що Альбертина знайома з мадемуазель Вентейль та з її подругою, і вирішує повезти її до Парижа. Так уводяться «Полонянка» і «Альбертина зникає», що їх Пруст уже встиг включити у «Содом і Гоморру».

Роман відкриває несподіваний поворот, а завершує його ще одна несподівана розв'язка. Між ними перехрещуються між собою содомітська і гоморрейська теми. Содомітська тема, на початку об'єкт безжальної карикатури, дає простір крутій картині звичаїв людського суспільства. Перед нами постає новий світ; «Содом і Гоморра І» становить собою ініціацію такої самої ваги, як мадленка на початку «На Сваннову сторону», і чоловічий гомосексуалізм дає про себе знати в усіх місцях і в усіх середовищах, у Парижі і в Бальбеку, у Германтів і в Вердюренів: Шательро, Вогубер, Ниссім Бернар, принц Германтський постануть як його неймовірні інкарнації.

Гоморрейська тема розвивається інакше. Підказана словами Сен-Лу з приводу покоївки баронеси Пютбюс, вона в’ється крізь його взаємини з Альбертиною, починаючи від підозр, пробуджених у героя танцем Альбертини й Андре в казино, і закінчується фінальним апотеозом: згадкою про монжувенську сцену між мадемуазель Вентейль та її подругою.

Роман структурує не тільки ця симетрія. У плані «У пошуках утраченого часу», опублікованому у виданні «У затінку дівчат-квіток», Пруст передбачав ще й іншу, симетрію між усвідомленням героєм по прибутті до Баль-бека смерти своєї бабусі й монжувенським спогадом, причиною від’їзду з Бальбека. План 1918 року передбачав для цих двох подій давню назву роману, «Перебої почуття», І і II. Друге перебування в Бальбеку обмежене цими двома ремінісценціями, спогадом про перше перебування і спогадом про монжувенську сцену.

Отже, «Содом і Гоморра» — найкраще збудована частина Прустового твору, тому автор не скупиться на нові перипетії й повороти, не послаблюючи при цьому драматичної пружини. Виникає інший роман у романі, первісний задум відступає на другий план, натхнення письменника стає нестримне, і книга, задумана з холодною головою, оздоблена епіграфом, розбита на розділи, визволяється від усіх умовних пут.

«Содам і Гоморра» вийшов друком 1921 й 1922 року у видавництві «Н.Р.Ф.» трьома невеличкими томиками.

Стор. 10. Бурська війна (1899—1902) — війна бурів, голландських колоністів на півдні Африки, з англійцями.

Стор. 13. Діана де Пуатьє (1499—1566) — коханка Генріха II.

Стор. 15. ...мане, текел, фарес — попередження вавилонському цареві Валтасару про його близьку загибель.

Ефеб — юнак у давніх греків.

Стор. 19. ЗсИоІа сапіогит — спершу школа для підготовки церковних півчаків, а потім музичне училище.

Стор. 23. Роб Рой — романтичний шотландський розбійник, батько Діани Верно (з роману Скотта).

Стор. 25. Ґрізельда — героїня легенд, виведена Петраркою, Боккаччо, Перро, символ подружньої вірности.