Мнацакан Тарян - Месник - Повісті та оповідання

Армен, дивлячись, як наступає ворог, зціплював зуби. «Так ось як він починається, танковий бій»,— подумав він.

Фашистські потвори так само повільно рухалися вперед. Ще дужче наблизившись, зменшили швидкість, поповзли обережніше, на короткий час зупинилися, повернули башти ліворуч, праворуч і вистрілили з гармат.

Батальйон замаскувався відмінно. Ворог відкрив вогонь усліпу.

Танки знову наддали ходу. Їхнє ревіння гучнішало. Стало видно піхоту. Відстань між ворогами й нашими траншеями так зменшилася, що протитанкові гармати більше не стріляли — можна було зачепити й своїх. Метрів за сто заглух ще один танк. Решта не зупинилася,— навпаки, ще рішучіше посунула вперед. Їх зосталося чотири, однак тільки одному вдалося пройти лінію оборони. На хвилину він зупинився, а потім рушив у напрямку спостережного пункту командира батальйону. Але, щоб дійти туди, мусив якраз поминути Армена.

Чаланк напружився, мов струна. Армен бачив, що собака перетворився на слух та зір і будь-якої миті ладен плигнути вперед.

І в цю хвилину Арменові сяйнула відчайдушна думка.

Він мерщій відв’язав од паска протитанкову гранату, дістав із кишені довгий тонкий шнур, який завжди мав при собі, до одного кінця прив’язав гранату за кільце. Потім вибрав слушний момент і, тримаючи собаку за шию, підвівся на повен зріст, висунувся із траншеї, аби виказати себе.

Затріскотів кулемет німецького танка, довкола хлопця задзижчали кулі — його помітили… Впав на дно траншеї, схопив каску, надів її на дуло автомата й підняв угору. Знов пролунала довга кулеметна черга, і танк, мовби розгніваний таким нахабством, посунув на одчаяку…

Настала вирішальна хвилина — жити чи вмерти, й дорога була кожна секунда. Він мерщій поклав гранату на бруствер і, взявши шнур за другий кінець, разом з собакою помчав нагинці звивистою траншеєю чимдалі від того місця.

Танк із гуркотом упритул наблизився до траншеї, якраз туди, де ще кілька секунд тому міг змішати з землею зухвалого солдата разом з його собакою.

Армен напружено чекав: невже залишена ним граната опиниться під широким черевом танка між гусеницями й тоді його шнур обірветься, мов перетлілий? Від хвилювання серце в хлопця мало не вискочило з грудей — він шарпнув затиснутий у кулаці кінець шнура… Але не встиг нічого побачити — нова кулеметна черга примусила його припасти до землі. «Все пропало, якщо…» — з жахом подумав Армен.

Але тієї ж миті потужний вибух струсонув землю. Танк із потрощеною правою гусеницею крутнувся на місці й повернувся до Армена чорним хрестом. Слушний момент, головне — не розгубитися. Й Армен з усіх сил жбурнув другу гранату в танк. Знов задвигтіла під ногами земля від сильного вибуху. Дим і курява знялися вгору, нічого не можна було розгледіти.

— Товаришу капітан, танк загорівся! — долинув до нього радісний голос десь од командирського спостережного пункту.

Армен протер очі й побачив палаючий танк, з якого вискакували очманілі фашисти. Він звів автомат, дав коротку чергу, і один з них навіть не встиг стрибнути на землю, розпростерся на башті. Хлопець навів автомат на другого фрица, але хтось його випередив, неподалік застукотіли постріли, і німець гепнувся на землю.

Третій гітлерівець кинувся за ближні кущі, але тут з місця зірвався Чаланк і помчав за ним. Угледівши собаку, фриц позадкував, а Чаланк з розгону вдарив його своїми дужими грудьми і збив з ніг. Наступної миті він уп’явся гострими іклами ворогові в горлянку. Відчувши подих смерті, німець зібрав останні сили, щоб вивільнитися із Чаланкових зубів. У руці його раптом блиснув кинджал, почулося болісне скавчання…

Автоматчики, які бігли за тепер уже підбитим танком, повернули назад. Услід їм посипалися кулі, знову в глибині нашої оборони озвалися гармати…

Ще один німецький танк крутнувся на місці, і його колеса з лівого боку, лишившись без гусениць, угрузли в м’який піщаний грунт. Танк повернувся до наших позицій чорно-білою свастикою, наче мішенню. Пролунав ще один гарматний постріл. Танк огорнувся димом, з якого вихоплювалися червоні язики полум’я. Два вцілілих танки, не довго думаючи, розвернулися й посунули назад.

Раптом позад Армена застугоніла земля — повз нього, здіймаючи хмари куряви, на великій швидкості промчав ще один танк, але хлопець полегшено перевів подих: «Наш…» Оно ще один поспішає, а далі ще, ще… «Отже, почався контрнаступ»,— зрадів Армен.