Мнацакан Тарян - Месник - Повісті та оповідання

— У штаб першого батальйону. Дозвольте йти, товаришу капітан?

— Іди.

— Гей, Чаланк, ходімо.

Чаланк — вуха сторчма, груди вперед — побіг поряд з Арменом.

Проходили позиціями наших військ. Угорі свистіли снаряди. На кожен свист Армен підводив голову й думав: «Цей, мабуть, розтрощить ворожий дзот… цей попаде в машину з мінами — ото шарахне… цей влучить точнісінько в спостережний командирський пункт, а цей…»

Нарешті Армен дійшов до невеличкого пагорба, біля якого розташувався штаб капітана Бульби. Зайшов, назвав себе й вручив командирові батальйону пакет.

Коли капітан Бульба саме читав наказ майора Кузнецова, увійшов політрук.

— Товаришу командир батальйону, передбачається наступ ворожих танків…

— Так, ось про це й донесення з полку. Виходить, розвідка не помилилася,— закінчивши читати, сказав капітан Бульба.— Ну що ж, зустрінемо як і належить.

Він зняв телефонну трубку й віддав наказ командирам підрозділів привести в бойову готовність протитанкові рушниці, гранати, бути готовими до танкової атаки ворога. Сказав, що за будь-яку ціну треба відбити цю атаку й відразу перейти в контрнаступ…

Капітан Бульба ще не закінчив говорити, як бліндаж струсонуло, зі стелі посипався пісок.

— Вони вже відкрили вогонь,— сказав політрук.— Невже спробують широким наступом відкинути нас назад?

— Не вийде,— впевнено відповів командир батальйону.— Їм не вдалося напасти зненацька, тож не зможуть.— І, помітивши Армена, розсердився: — Як? Ти й досі тут?

— Так точно, товаришу капітан! Чекаю наказу,— виструнчився Армен.

— Негайно вертайся. Тобі тут роботи більше немає.

— Єсть вертатися,— повторив команду Армен і карбованим кроком вийшов із бліндажа.— Чаланк! — гукнув собаку, що покірно його чекав, дивлячись на двері.— Ходімо.

Вони не відійшли що й на сто метрів, як Армен побачив двох бійців,— один височезний, а другий менший,— які несли ящик з протитанковими гранатами.

— Егой, солдатику! — гукнув до нього високий.— Ти чого тут тиняєшся, наказу не чув?.. Ану швидше! Чому без гранат? А ще з медаллю…

На мить Армен розгубився, збираючись з думками: це ж і йому трапилася нагода… Він давно мріяв побувати на передній лінії фронту, побачити бій, не тільки побачити, але й самому воювати — хіба ж не для цього він рвався на фронт? Ось уже більш як півроку він в армії, на фронті, але ще ні разу не ходив в атаку. Скоро й війна закінчиться, всі бійці розповідатимуть після перемоги про битви, про свої подвиги, про бачене й пережите, а він, Армен, що бачив, що зробив такого, що міг би з гордістю розповісти?

— То я ж оце і йду по гранати! — змикитив Армен.— Щойно товариш капітан у штабі дав такий наказ усім ротам.

— Добре, не мнися, нема коли,— сказав високий боєць.— Бери, запасайся.

Армен вхопив у руки гранати.

— Гей, солдатику, забув спитати: а ти хоч знаєш, як ними користуватися? — знову, сміючись, підкусив високий.

— Певно, що знаю,— так само, як і звичайними ручними гранатами,— самовпевнено сказав Армен.— Хочете — покажу, як…— Він удав, що хоче зірвати кільце, але другий солдат, низенький, його зупинив:

— Не треба, зараз немає коли. Ходімо…

— Ну, Чаланк-джан, тепер уже повоюємо по-справжньому,— сказав Армен собаці.— Дивися ж мені, не злякайся. Битися треба з розумом. Щоб слухняно залягав біля мене, коли скажу. Твоя відданість додає мені рішучості, знаю, що поряд вірний помічник, який у скрутну хвилину виручить із біди.

Чаланк жалібно заскавчав.

— Ну, чого тепер скиглиш? Хто тобі винен, я ж казав — вертайся, а ти не послухався.

На якийсь час наша артилерія вмовкла, щоб визначити вогневі точки противника.

Поміж кущів починалися траншеї, які, мов павутиння, тяглися ліворуч і праворуч. А далі, попереду, був майже голий степ — де-не-де кущик.

Уже зійшло сонце, а ворожий артобстріл не втихав, били навмання, і на широкому полі то тут, то там здіймалася земля, хмари диму й пилу то густішали, то розвіювалися. Коли снаряди рвались у кущах, до неба злітало гілляччя разом з корінням. Вдалині, у просвітах між великими деревами, спершу спалахувало полум’я, потім гримів постріл — і снаряд зі свистом летів у бік наших позицій.

Армен підповз до густого куща й заліг, Чаланк зробив так само.

Наша артилерія мовчала — не варто було зараз виявляти свої вогневі точки, та й снаряди краще поберегти.

У хвилину короткого затишшя між вибухами снарядів та мін до Армена долинув суворий наказ капітана Бульби: