Генрик Сенкевич - Потоп. Том I

Здесь есть возможность читать онлайн «Генрик Сенкевич - Потоп. Том I» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2018, ISBN: 2018, Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Потоп. Том I: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Потоп. Том I»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Потоп» – історичний роман-епопея польського письменника Генрика Сенкевича (1846—1905), лауреата Нобелівської премії з літератури (1905). Це друга частина історичної трилогії, куди також входять романи «Вогнем і мечем» та «Пан Володийовський». Сюжет «Потопу», заснований на історичних подіях, пов’язаний з так званим Шведським потопом, коли до Речі Посполитої вторглися шведи (1655—1660).
Час дії роману триває з 1654 по 1657 рік. На тлі широкої панорами життя Речі Посполитої середини XVII століття автор детально описує хід війни, на першому етапі якої, в результаті численних зрад польських магнатів, шведи практично без зусиль захоплюють країну. Велику увагу в «Потопі» приділено героїчній обороні Ясногорського монастиря, де зберігається особливо шанована в Польщі Ченстоховська ікона Божої Матері, і взагалі тій ролі, яку ця оборона зіграла в підйомі національного духу. Цей опір привів, зрештою, до відродження Речі Посполитої і повного вигнання загарбників.
У цих драматичних історичних подіях бере безпосередню участь молодий полковник Анджей Кміциц, який на початку шведського «потопу» прилучився до прошведських сил, проте потім перейшов на сторону патріотів і численними військовими подвигами спокутував провину. Багато в чому цим він міг завдячити своїй нареченій Оленьці Білевич…

Потоп. Том I — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Потоп. Том I», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Якщо ж із особливої милості Божої моя внучка захоче пожертвувати свою чистоту Всевишньому та прийняти чернечі обітниці, то їй дозволено так вчинити, бо слава Божа має бути важливішою за людську».

Таким був заповіт онучці пана Іраклія Білевича, який нікого не здивував. Панна Олександра вже довгий час знала, що її чекає, а шляхта давно про дружбу між Білевичем і Кміцицами чула. Врешті думки їхні в часи руїни були зайняті чимось іншим, тому про заповіт більше й не згадували.

Тільки й про Кміциців постійно теревенили при дворі у Водоктах, точніше про пана Анджея, бо старий мечник на той час уже залишив цей світ. Молодший виступив на річку Шкловку зі своєю власною хоругвою й оршанськими добровольцями. Потім він зник із поля зору, але ніхто навіть не припускав, що він загинув, адже смерть настільки значного кавалера, ймовірно, не пройшла б непоміченою. Їхні родичі жили в оршанському маєтку Кміциців, були дуже шановані, але ті місця знищило полум’я війни. Повіти й уся земля перетворилися на глухе поле, руйнувалися маєтки, гинули люди. Після поразки Радзивілла ніхто вже помітного опору не чинив. Ґосевський, гетьман польний, сил не мав. Коронний же гетьман із рештками свого війська бився в Україні і нікому допомогти не міг, як і Річ Посполита, козацькими війнами виснажена. Хвиля заливала країну щораз далі, лише де-не-де укріплені стіни оминаючи, але й мури падали один за одним, як це сталося в Смоленську. Смоленське воєводство, в якому містився маєток Кміциців, вважалося втраченим. У загальній метушні, у тотальній тривозі люди розпорошувалися, як листя, вітром гнане, і ніхто не знав, що сталося з молодим оршанським хорунжим.

Позаяк староства Жемайтійського війна ще не дісталася, то й ляуданська шляхта дещо охолола після поразки на ріці Шкловці. Околиці почали з’їжджатися, і радилися не стільки про державні справи, скільки про приватні. Бутрими, найхуткіші до бійки, балакали, що годилося б на з’їзд посполитого рушення до Расейняя їхати. А потім до Ґосевського, щоб помститися за шкловську ганьбу. Мисливці Домашевичі стали з’являтися в лісах, у Пущі Роговській, аж до сторожі супротивника, новини звідти привозячи. Задимлені Ґостевичі вудили м’ясо для майбутнього походу. Для цього завдання вирішили відправити бувалих і досвідчених людей, котрі змогли б знайти пана Анджея Кміцица.

У загін увійшли старші ляуданці під орудою Пакоша Ґаштовтa і Касіяна Бутрима, двійко місцевих патріархів, а також шляхта, яка довіри, висловленої покійним паном Білевичем, зрадити не могла і присягнула сумлінно дотримувати заповіту і панні Олександрі майже батьківську опіку забезпечити. У час війни, навіть у тих краях, куди війна ще не дісталася, вже відчувалися незгоди та збурення, однак на березі Ляуди все залишалося спокійним. Жодних хвиль не підіймали, ніхто не порушував меж маєтку молодої спадкоємиці. Не руйнували курганів, не рубали столітніх сосон у лісі, не плюндрували пасовиськ. Навпаки, вся околиця допомагала спадкоємиці, чим тільки могла. Стак’яни надсилали солену рибу з Волмонтовичів, від мовчазних Бутримів надходило зерно, сіно від Ґаштовтів, звірина від мисливців Домашевичів, а смола та дьоготь – від Задимлених Ґостевичів. Про панну Олександру ніхто в заплавах не говорив інакше, як «наша панна», а вродливі пацунельки виглядали пана Кміцица з Божої ласки так само нетерпляче, як і вона.

Тим часом надійшли укази, що скликали шляхту – так розпочався рух на Ляуді. Хто з підлітка вже став чоловіком, кого ще не зігнули роки, мав сідати на коня. Ян-Казимир прибув у Гродно і там призначив місце збору. Туди всі й стікалися. Мовчки вирушили першими Бутрими, за ними й інші, а Ґаштовти наостанок, як завжди робили, бо їм від пацунельок важко було відірватися. Прибувала шляхта й з інших частин країни, правда в невеликій кількості. І країна залишилася без захисту, але побожна Ляуда залишалася цілою.

Пан Володийовський нікуди не пішов, він навіть не міг ворухнути правою рукою, тому й з пацунельками залишився. Спорожніли околиці, й лише старі пеньки доброчинно сиділи вечорами біля багать. Тихо було в Паневежисі й Упіті – всюди чекали новин.

Панна Олександра також замкнулась у Водоктах, ні з ким, крім слуг та її ляуданських опікунів, не спілкуючись.

Розділ I

Настав новий 1655 рік. Січень був холодний, але сухий. Зима щільно накрила землю Жемайтії товстим на лікоть білим кожухом. Ліси гнулися та ламалися під рясним килимом, сніг сліпив очі вдень відблисками сонця, а вночі при місяці наче іскри мерехтіли, зникаючи на скутій морозом поверхні. Звірина наближалася до людських осель, а бідні сірі птахи дзьобами стукали у віконця садиб, сніговими квітами розмальованих.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Потоп. Том I»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Потоп. Том I» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Потоп. Том I»

Обсуждение, отзывы о книге «Потоп. Том I» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x