О. Генрі - Вождь червоношкірих - Оповідання

Якось увечері Мак-Гоуен зі звичною невимушеністю манер зайшов до аптеки — доладний, гарний з вигляду, спритний, невгамовний, добродушний парубок, — і вмостився на стільці.

— Айки, — звернувся він до фармацевта, коли той приніс ступку, сів навпроти й почав розтирати на порошок смирну, — Розкрий-но вуха ширше. Дай мені такого зілля, яке мені знадобиться.

Айки уважно оглянув зовнішність містера Мак-Гоуена, шукаючи звичайних ознак конфліктів, але нічого не знайшов.

— Знімай піджак, — наказав він. — Отже, таки штриконули тебе ножем поміж ребра. Скільки разів я тобі говорив: італійчики дістануть тебе.

Мак-Гоуен посміхнувся.

— Та ні, це не вони. Не італійці. Але щодо ребер, то діагноз ти точно поставив — правильно, це під піджаком, біля ребер. Слухай, Айки, ми — я і Розі — вирішили сьогодні вночі втекти й одружитися.

Вказівним пальцем лівої руки Айки міцно притримував край ступки. Раптом він добряче стукнув по пальцю товкачиком, але болю не відчув. А на обличчі містера Мак-Гоуена усмішка змінилася виразом похмурої стурбованості.

— Тобто, зрозуміло, якщо вона в останню мить не роздумає, — продовжив він. — Ми ось уже два тижні прокладаємо шлях, щоб дати драпака. Сьогодні вона тобі скаже «згодна», а надвечір стоп — ні, не вийде. Та оце вже начебто нарешті вирішили на сьогоднішню ніч. Розі вже два дні тримається, ніби не відступається. Але, розумієш, до того часу, на котрий ми домовилися, ще повних п'ять годин — боюся, останньої миті, коли все буде на мазі, вона знову скомандує відбій.

— Ти сказав, що тобі потрібні якісь ліки… — нагадав Айки.

На обличчі містера Мак-Гоуена з'явилися збентеженість і тривога — далеко не звичний для нього стан. Він скрутив у трубку довідник патентованих ліків і з непотрібною старанністю насунув його собі на пальця.

— Розумієш, я й за мільйон не погоджуся, щоб цей подвійний гандикап [40] Гандикап — спортивне змагання різних за класом учасників, під час якого слабшим дається певна фора (поступка в часі, очках тощо). дав сьогодні фальстарт [41] Фальстарт — неправильно взятий старт. , — сказав він. — У Гарлемі я вже найняв квартирку — хризантеми на столі, ну і все інше. Чайник напоготові, залишилося лише закип'ятити. І я вже домовився, церковний балакун чекатиме нас у себе вдома рівно о дев'ятій тридцять. Ну, просто не можна, щоб усе зійшло нанівець. Якщо Розі знову відступиться…

Містер Мак-Гоуен замовк, сповнений сумнівами.

— Я поки що… не бачу зв'язку… — сказав Айки уривчасто. — Про яке ти зілля плетеш і чого хочеш від мене?

— Старий Рідл мене недолюблює, точніше, не любить зовсім, — продовжував стурбований претендент на руку Розі, бажаючи висловити свої думки до кінця. — Уже цілий тиждень він не випускає Розі зі мною з дому. Вони мене давно викинули б геть, та не хочеться їм втрачати грошики, які я плачу за харчування. Я заробляю двадцять доларів на тиждень, Розі ніколи не пошкодує, що втекла з Чанком Мак-Гоуеном.

— Вибач, Чанку, — сказав Айки, — мені треба приготувати ліки за терміновим рецептом, по нього незабаром прийдуть.

— Послухай, — раптом зиркнув на нього Мак-Гоуен, — слухай, Айки, чи немає якогось зілля — ну, розумієш, якогось там порошку, щоб дати його дівчині, аби вона полюбила тебе міцніше, га?

Верхня губа Айки презирливо й пихато скривилася: він зрозумів. Але перш ніж встиг відповісти, Мак-Гоуен продовжував:

— Тім Лейсі розповідав, що якось дістав у якоїсь бабці-ворожки такий порошок, розвів його в содовій і напоїв нею дівчину. Вона тільки ковтнула — і хлопець став для неї першим номером, усі інші вже й не бралися до уваги. І двох тижнів не минуло, як вони побралися.

Сила й простота — таким був Чанк Мак-Гоуен. Більш тонкий, ніж Айки, знавець людей зрозумів би, що грубувата форма надіта на добрий каркас. Як умілий генерал, який готується до завоювання ворожої території, він вишукував способи, щоб запобігти всім можливим невдачам.

— Я подумав ось про що, — продовжував Чанк із надією в голосі, — якби в мене був такий порошок, я б підсипав його Розі сьогодні за вечерею. Може, це її заохотить, і вона не буде, як завжди, відмовлятися й відмахуватись. Я, зрозуміло, не вважаю, що її треба силоміць, на мотузці тягти, але жінкам воно так зручніше, коли їх у кареті забирають, аніж отак самій давати старт. Якщо зілля вистачить на декілька годин, то справа владнається.