Stendhal - Пармський монастир

«Вікова різниця?… Не така вже й значна… Фабріціо народився після приходу французів, здається, дев'яносто восьмого року, графині зараз двадцять сім чи двадцять вісім, і нема вродливішої й милішої за неї. Наш край славиться красунями, а вона всіх затьмарює. Маріні, Герарді, Руга, Арезі, П'єтрагруа [114] Міланські жінки, відомі своїми сумнівними пригодами. не витримують з нею порівняння… Закохані жили щасливо вдалині від світу, над гарним озером Комо, і раптом цей хлопець кидає все і поспішає до Наполеона… Ще не перевелися сміливці в Італії, хоч як її топтали!.. Люба вітчизна!.. Авжеж, – підказувало йому розпалене ревнощами серце, – інакше годі пояснити цю покірну готовність животіти в селі і щодня з огидою бачити за кожною трапезою страхітливу фізіономію маркіза дель Донго і ницу бліду личину Асканьо, – маркезіно ще паскудніший за татуся!.. Ну, гаразд, послужу їй вірою і правдою. Принаймні матиму втіху дивитися на неї в театрі не лише в лорнет».

Канонік Борда пояснив дамам дуже докладно, як стоять справи. В душі Біндер ставиться до них добре. Він дуже радий, що Фабріціо утік, перш ніж надійшла вказівка з Відня. Вирішувати своєю владою барон не має права: в цій справі, як і в кожній іншій, він чекає розпорядження. Точні копії всіх донесень він щодня надсилає до Відня й чекає наказів.

У цьому добровільному вигнанні в Романьяно Фабріціо треба:

1. Неодмінно щодня ходити на месу, взяти собі за сповідника людину спритну і віддану монархії і на сповіді висловлювати лише добромисні почуття.

2. Не водитися ні з ким, хто має славу дуже розумного, і принагідно говорити з жахом про бунти як про дії зовсім не припустимі.

3. Не відвідувати кав'ярень, не читати газет, окрім двох офіційних листків – турінського та міланського, і взагалі виявляти нехіть до читання, а надто не читати ніяких книжок, виданих після 1790 року, на виняток заслуговують лише романи Вальтера Скотта. [115] Тобто не читати книжок, позначених впливом революційних ідей. Романи великого англійського письменника, творця європейського історичного роману Вальтера Скотта (1771–1832) названо як виняток через їхню віддалену від сучасності тематику або ж через консервативні політичні погляди Скотта. Але на той час іх ще не було перекладено італійською мовою.

– Нарешті, – додав канонік не без ущипливості, – йому треба відкрито впадати коло якоїсь місцевої кралі, звісно, дворянки. Це доведе, що він не вирізняється понурою й бентежною вдачею, властивою майбутнім конспіраторам.

Перед сном графиня й маркіза понаписували Фабріціо довгі листи, і обидві із зворушливою запопадливістю передали йому всі канонікові поради.

Пошитися в конспіратори Фабріціо не мав ніякої охоти: він любив Наполеона і, правом дворянина, вважав, що народився для того, щоб жити щасливіше за інших. Буржуа здавались йому смішними. Відтоді, як його забрали з колегії, він не розгорнув жодної книжки, та й у колегії читав лише літературу, видану в обробці єзуїтів. Він оселився під Романьяно в пишному палаці, одному з шедеврів славетного архітектора Сан-Мікелі, [116] Сан-Мікелі Мікеле (1484–1549) – італійський архітектор і інженер, будував фортеці навколо Парми. але ці чудові апартаменти стояли пусткою вже тридцять років, тому там протікали всі стелі й не зачинялося жодне вікно. Не церемонячись, Фабріціо взяв в управителя коней і цілі дні їздив верхи. Він ні з ким не розмовляв і все думав. Порада підшукати собі полюбовницю в родині якогось запеклого рояліста здалася йому цікавою, тож він так і зробив. Сповідником обрав молодого священика, інтригана, який пнувся в єпископи (як духівник Шпільберга [117] Духівник Шпільберга – маються на увазі спогади Андріана, в яких розповідається про капелана фортеці Шпільберг у Моравії (територія нинішньої Чехословаччини), котрий за виконання провокаторської ролі при в'язнях став єпископом. В авторській примітці спогади Андріана порівняно з творами великого римського історика-республіканця Публія Корнелія Таціта (бл. 58 – 117). ). [118] Дивись цікаві мемуари мосьє Андріана, вони втішні, як казка, і залишаться дли нащадків, як Таціт (Прим. автора). А проте він ходив пішки за три льє, аби лише в непроникній, як йому, здавалося, таємниці читати «Констітюсьйонель» [119] «Констітюсьйонель» – французька ліберальна газета, заснована 1815 p., опозиційна до монархи Бурбонів. – цю газету він вважав відкриттям. «Це так само гарно, як Альф'єрі [120] Альф'єрі Вітторіо (1749–1803) – видатний італійський поет і драматург, борець проти тиранії. і Данте! [121] Данте Аліг'єрі (1265–1321) – великий італійський поет, автор відомої поеми «Божественна комедія». » – любив він вигукувати. Фабріціо мав одну рису, властиву французькій молоді: до свого улюбленого коня та улюбленої газети він ставився серйозніше, ніж до добромисної коханки. Але в цій щирій і твердій душі ще не було наміру наслідувати інших, тим-то він не зумів здобути друзів у товаристві маленького містечка Романьяно. Його простоту називали пихою і не знали, що й думати про його вдачу. «Це молодший син, скривджений тим, що він не старший», – відгукувався про нього кюре. [122] Кюре – сільський священик.