Stendhal - Пармський монастир

З генералом поїхав вахмістр, а всі інші жандарми повсідалися під деревом у товаристві чотирьох величезних обплетених сулій, – посланий до корчми жандарм приніс з допомогою селянина вино. Щоб вернутися до Мілана, достойний камергер дозволив Клелії Конті сісти до жінок у карету, а сина славного генерала П'єтранери ніхто й не думав затримувати. Коли подорожні перекинулись першими ввічливими словами й обговорили несподівану пригоду, Клелія Конті зауважила, що вродлива графиня дивиться на Фабріціо захоплено, – виходить, вона не мати. Особливо зацікавили дівчину неодноразові натяки на якийсь геройський, сміливий і дуже небезпечний вчинок, що його він недавно здійснив. Але при всій своїй кмітливості юна Клелія не могла здогадатися, про що йдеться.

Вражено розглядала вона молодого героя, чиї очі, здавалося, ще палають вогнем недавніх подвигів. А він був вражений дивною вродою цієї дванадцятирічної дівчинки, яка зашарілась від його захоплених поглядів.

За льє до Мілана Фабріціо сказав, що хоче провідати дядька, і попрощався з дамами.

– Якщо викручуся з цієї халепи, – сказав він Клелії, – приїду до Парми оглянути її чудові картинні галереї. Запам'ятайте, будь ласка, моє ім'я: Фабріціо дель Донго.

– Отакої, – гукнула графиня. – Це так ти умієш зберігати своє інкогніто! Синьйорино, будь ласка, запам'ятайте, що цей шибеник – мій син і звати його П'єтранера, а не дель Донго.

Пізнього вечора Фабріціо вернувся в Мілан брамою Ранца, ці ворота ведуть до бульвару, модного місця для прогулянок. Дрібні заощадження маркізи та її сестри підірвала відправка двох служників до Швейцарії; на щастя, Фабріціо ще зберіг кілька золотих і один діамант, який було ухвалено продати.

В місті обох дам знали й любили. Клопотати за Фабріціо перед бароном Біндером, начальником поліції, почали найзначніші і найсвятобливіші представники австрійської партії.

– Ці панове, – запевняли вони, – не розуміли, як можна серйозно сприймати вибрик шістнадцятирічного хлопчака, який посварився з братом і втік з батьківського дому.

– Мій обов'язок усе сприймати серйозно, – лагідно відповів барон Біндер, людина розважлива і смутна. Він саме організував горезвісну міланську поліцію й поставив перед собою мету відвернути революцію, на зразок тієї, що 1746 року вигнала з Генуї австріяків. [108] Мається на увазі переможне повстання жителів італійського міста Генуї проти австрійського гніту в грудні 1746 p., внаслідок якого Геную було проголошено республікою. Міланська поліція, яку прославили пригоди панів Пелліко та Андріана, [109] Андріан Олександр (1797–1862) – італійський революціонер, автор «Спогадів державного в'язня» (1838). не була така вже й жорстока. Вона послідовно й суворо дотримувалась драконівських законів. Імператор Франц II [110] Франц II (1768–1835) – австрійський імператор Священної Римської імперії (1792–1806) з династії Габсбургів, один з організаторів «Священного Союзу», головних керівників європейської феодальної реакції в боротьбі проти революційної Франції та її впливу на інші країни. хотів нажахати зухвалі уми італійців.

– Дайте мені, панове, засвідчені показання того, що робив юний маркезіно дель Донго, – відповів барон Біндер захисникам Фабріціо, – і то день по дню, починаючи від восьмого березня, коли він покинув Гріанту, і до прибуття, вчора ввечері, до нашого міста, де він нині переховується в кімнаті своєї матері, і я ладен вважати його за наймилішого пустуна з молодих міланців. Якщо ж ви докладно не вкажете, де він пропадав після зникнення з Гріанти, то, незважаючи на його високий рід і всю мою пошану до приятелів його дому, як ви розумієте, мій обов'язок – заарештувати його. І мені доведеться тримати його за ґратами доти, доки він не доведе, що не їздив до Наполеона з місією від тієї купки невдоволених, які є в Ломбардії серед підданців його імператорської й королівської величності. Зважте ще, панове: коли молодий дель Донго зуміє це обвинувачення спростувати, все одно він залишиться винний у тому, що подався за кордон без обов'язкового в таких подорожах паспорта, під чужим прізвищем, свідомо скориставшись паспортом простого ремісника, тобто людини низького стану, що неприпустимо для дворянина.

Цю безжально ясну заяву начальник поліції зробив з усією ґречністю й шанобливістю, як того вимагало суспільне місце маркізи дель Донго та її вельможних покровителів.

Довідавшись про відповідь барона Біндера, маркіза впала в розпач.