Stendhal - Пармський монастир

– Пенсії? Три тисячі п'ятсот франків, як у мого чоловіка?

– Граф П'єтранера був дивізійним генералом, а я скромним командиром ескадрону. Мені поклали лише вісімсот франків, та й ті почали виплачувати лише тоді, коли я став міністром фінансів.

Оскільки в ложі сиділа тільки її господиня, дама досить ліберальних переконань, розмова точилася й далі так само щиро. Моска розповів, відповідаючи на розпити пані П'єтранера, про своє пармське життя.

– В Іспанії під началом генерала Сен-Сіра я підставляв себе під кулі, щоб здобути орденського хреста і дещицю слави, а нині я одягаюсь як блазень, бажаючи мати платню в кілька тисяч франків і дім на широку ногу. Затіявши своєрідну шахову гру, я, вражений бундючністю тих, хто стояв вище мене, постановив посісти перше місце й домігся свого. Але найщасливіші для мене ті дні, які я вряди-годи можу провести в Мілані. Тут ще жива душа вашої італійської армії.

Щирість, disinvoltura, [125] Невимушеність (італ.) з якою говорив міністр такого грізного владаря, пробудили графинину цікавість. У цьому сановникові вона сподівалася зустріти чванькуватого педанта, а побачила, що він соромиться свого високого становища. Моска пообіцяв повідомити їй усі роздобуті новини про Францію. За місяць до Ватерлоо в Мілані це була неабияка сміливість. У ті дні, здавалося, вирішувалась доля Італії: бути їй чи не бути, і міланці горіли гарячкою надії чи страху. В такій обстановці загального хвилювання графиня намагалася більше довідатися про того, хто безпечно сміявся зі своєї завидної посади – єдиного засобу до існування.

Багато цікавого, курйозного, незвичайного почула про Моску пані П'єтранера. Граф Моска делла Ровере Соредзана, розповідали їй, невдовзі стане прем'єр-міністром і фаворитом Ранунціо-Ернесто IV, пармського монарха, одного з найбагатших суверенів у Європі. Якби граф поважніше поводився, він уже посів би цю високу посаду. Подейкують, з цього приводу принц часто читає йому настанови.

– Ваша високість, якщо я добре слугую вам, чого вас так обходять мої манери? – сміливо відповідав Моска.

– Щастя цього фаворита, – додавали знавці, – не без колючок. Він повинен догоджати самодержцеві, людині розумній і проникливій, але схибнутій відтоді, як вона посіла монарший трон, – наприклад, самодержця мучать підозри, гідні лише боягузливої жінки. Ернесто IV поводиться хоробро тільки на війні. В битвах він разів з двадцять вів колону в атаку, як бравий генерал. Але він мов збожеволів, почав виголошувати гучні промови проти лібералів і свободи, коли по смерті свого батька, Ернесто III, повернувся до Парми і, на своє нещастя, став абсолютним монархом. Незабаром він забрав собі в голову, що його ненавидять, і в хвилину лихого настрою звелів повісити двох лібералів, винних у дрібних злочинах. Вчинив він так з намови одного негідника, на ім'я Рассі, який при ньому ніби міністр юстиції.

З цієї фатальної хвилини принцове життя зовсім змінилося, найдикіші підозри мучать володаря. Йому нема ще й п'ятдесяти років, але зі страху він так підупав, якщо можна так висловитися, що йому іноді можна дати вісімдесят, надто коли він просторікує про якобінців та про заміри їхнього паризького комітету. Безглузді страхи малої дитини вернулись до нього. Тільки завдяки страхові свого володаря має вплив фаворит Рассі, головний фіскал (тобто головний суддя), і варто йому побачити, що його вплив слабне, як він негайно розкриває якусь химерну зловорожу змову. Зберуться, наприклад, три десятки необережних людей, щоб прочитати свіже число «Констітюсьйонеля», як Рассі оголошує їх конспіраторами і саджає в славетну Пармську фортецю – пострах усієї Ломбардії. Цю фортецю видно дуже далеко на широченній ломбардській рівнині; висота її, за чутками, сто вісімдесят футів, а вежа, про яку розповідають моторошні речі, бовваніє так грізно, що нагонить жах на всіх жителів рівнини, від Мілана до Болоньї.

– Хочете вірте, хочете ні, – казав графині інший мандрівник, – Ернесто Четвертий ночами тремтить зі страху, хоча його опочивальня на четвертому поверсі, а входи до палацу охороняють вісімдесят вартових, які кожну чверть години перегукуються, протягло викрикуючи цілу фразу.

Принц страшенно боїться якобінців: усі двері позачинювані на десять засувів, кімнати, розташовані над спальнею і під спальнею, повні солдатів. Варто рипнути паркетній шашці, як він хапається за пістолети, – а що, як під ліжком ховається ліберал? Негайно дзеленчать дзвінки по цілому палацу, і черговий ад'ютант біжить будити міністра поліції графа Моску. Міністр поліції, прибувши до палацу, аж ніяк не заперечує наявності змови, навпаки, озброєний до зубів, він разом з принцом оглядає кожен закуток палат, зазирає під ліжка, одне слово, витворяє всілякі дурниці, простимі лише старій жінці. Всі ці остороги здалися б і самому принцові досить принизливими в ті щасливі часи, коли він воював і вбивав людей лише в бою. Людина він недурна і, вдаючись до цих пересторог, сам свідомий їхньої сміховинності. Завдяки дипломатичній спритності Моски принцові не доводиться червоніти за своє боягузтво: в цьому й полягає величезний вплив графа. Як шеф поліції, Моска сам наполягає на обшуку: зазирає під ліжка, канапи, столи, крісла і, як кажуть у Пармі, навіть у футляри контрабасів. А принц усе те заперечує й кепкує з такої запопадливості міністра.