Люсі Монтгомері - Діти з Долини Райдуг

— Грець із тим повітрям. Слухайте сюди, малі. Цієї весни ви поводитеся геть жахливо. Мусите вилюдніти — конче мусите. Я навмисне прийшла, щоб вам це сказати. Усе село тільки про вас і говорить. Жахливо.

— Хіба ми знову щось утнули? — вигукнула спантеличена Фейт, знімаючи руку з пліч Мері. Унині вуста затремтіли, а чутлива душенька зіщулилася. Мері завжди була така невблаганно відверта. Джеррі виклично засвистів. Хай ця Мері знає, що йому байдуже до її промов! Що їй із того, як вони поводяться? Яке вона має право вчити їх добрих манер?

— Знову? Та ви постійно лиш капостите! — буркнула Мері. — Щойно одна витівка забудеться, як у вас інша напоготові. Я думаю, що ви, пасторські дітки, певно, і зовсім гадки не маєте, як треба поводитися.

— Може, ти нам розкажеш? — мовив Джеррі з убивчою іронією, яка, проте, не справила жодного враження на Мері Ванс.

— Я можу розповісти вам, що буде, коли ви не навчитеся поводитися, як слід. Парафіяльні збори попросять відставки вашого татка. Еге ж, паничу Джеррі-мудрагелику. Пані Девіс уже розмовляла про це з пані Еліот. Я сама чула. Я завжди нашорошую вуха, коли пані Девіс приходить на чай. То вона каже, що всі ви вже геть зіпсуті й то щодалі гірше, але чого сподіватися, коли ніхто вас не виховує. Та паства більше не хоче із цим миритися. Щось треба вдіяти. Методисти беруть вас на глум, а пресвітеріани ображаються. Вона запевняє, що вам усім слід дати березової каші. Хе, та якби люди кращали від лупки, я вже була би свята. Бачте, я кажу вам це не для того, щоб скривдити вас. Мені вас жаль, — мовила Мері з неперевершеною поблажливістю, — я знаю, що де ж вам набратися розуму, коли все так, як воно є. Та іншим це байдуже, на відміну від мене. Онде панна Дрю розповідає, що Карл приніс до недільної школи жабу в кишені, а вона вискочила геть просто серед уроку. Тепер панна Дрю більше й ногою не ступить до вашого класу. Чого ти не тримаєш своїх комахів удома, га?

— Та я враз і поклав її назад у кишеню, — відповів Карл. — Вона нікому нічого не заподіяла — бідна маленька жабка. І я не хочу, щоб Джейн Дрю вчителювала в нашому класі. Її власний небіж мав у кишені кавалок засохлого тютюну й тицяв усім пожувати, доки староста Клоу виголошував молитву. То було значно гірше за жабу.

— Ні, бо жаби страхітливо несподівані. Із жабою то більша сенсація. До того ж, небожа пані Дрю не заскочили із тютюном. А ваше молитовне змагання справило щирий скандал. Усі тільки про це й говорять.

— Блайти змагалися разом із нами! — обурено скрикнула Фейт. — Ідея належала Нен, а переміг Волтер.

— Усе одно всі осуджують вас. Воно було б не так і зле, якби ви молилися не на цвинтарі.

— А я вважаю, що цвинтар — це чудове місце для молитви, — відрубав Джеррі.

— Диякон Гезерд їхав попри вас і все бачив, — вела далі Мері. — Каже, що ти склав руки на животі й стогнав після кожного речення, мовби дражнився з нього.

— Дражнився, — безсоромно визнав Джеррі, — таж я не знав, що він їде мимо. Це сталося випадково. І я молився не навсправжки — я тільки вдавав, що молюся, бо де ж мені перемогти? Я лише собі розважався, як міг. От Волтер Блайт уміє молитися. Майже так само добре, як тато.

— Із нас чотирьох тільки Уна любить молитися, — замислилася Фейт.

— Але нам не слід більше казати молитви, якщо це так обурює людей, — зітхнула Уна.

— Я ж не про те вам торочу. Моліться, як забажаєте, лиш не на цвинтарі. І не бавтеся цим. Оце погано — майже так само, як пити чай на могилах.

— Ми не пили чаю на могилах.

— Ну, то пускали мильні бульбашки. Щось ви таки робили. Усі з того боку затоки певні, що ви пили чай, але я повірю вам на слово. І ви зробили собі стіл із надгробка.

— Тітка Марта не дозволила нам пускати бульбашки вдома. Вона була чимось страшенно розлючена, — пояснив Джеррі. — А ця плита дуже зручна.

— Гарні вийшли бульбашки, правда? — мовила Фейт, і очі її заясніли на приємну згадку. — У них було видно дерева, пагорби й гавань, мов інші, казкові світи, і вони линули аж до Долини Райдуг.

— Усі, крім одного — той настромився на шпиль методистської церкви й луснув, — докинув Карл.

— Добре, що ми їх пустили, ще доки дізналися, як воно зле, — мовила Фейт.

— Незле було би пускати їх на моріжку, — нетерпляче озвалася Мері. — Чи я нездатна вбити у ваші голови хоч сякий-такий глузд? Вам оно скільки казали: не бавитися на цвинтарі, бо методисти ображаються?

— Ми забуваємо, — скрушно відповіла Фейт. — А моріжок такий маленький, і на ньому повно гусеней, і кущів, і решти всього. А ми не можемо весь час сидіти в Долині Райдуг — то куди нам іти?