Люсі Монтгомері - Діти з Долини Райдуг

Отож Фейт рада була втекти від нього додому. Ден Різ, що стояв у хлопчачому гурті неподалік, глипнув на неї й уже відкрив був рота, щоб гукнути в спину: «Свинюшниця!», проте не наважився вимовити це слово на церковнім подвір’ї. Зовсім інакше Ден почувався в школі, тому, зустрівши Фейт на обідній перерві в ялиновім гайку, він укотре загиготів:

— Свинюшниця! Свинюшниця! Півнючка!!!

Зненацька Волтер Блайт підвівся з моховитої подушки за зграйкою молоденьких ялин, де він сидів із книжкою, блідий, проте з рішучим вогнем в очах.

— Замовкни, Дене Різ! — вигукнув він.

— Здоров, панно Волтере, — утяв анітрохи не збентежений Ден і, спритно видершись на паркан, почав глумливо виспівувати: — Боя-боя-боягуз на базарі вкрав гарбуз!

— Ти інцидент! — презирливо мовив Волтер, іще сильніше збліднувши. Він мав туманне уявлення про те, що означає слово «інцидент»; утім, Ден геть його не знав і вирішив, що то якась дошкульна образа.

— Боя-боя-боягуз! — крикнув він знову. — А твоя мати пише брехні! А Фейт свинюшниця! Свинюшниця! Свинюшниця! І півнючка! Півнючка! Півнючка! Боя-боя-боягуз…

Аж раптом Ден умовк. Волтер підскочив до нього й одним метким ударом збив на землю. Фейт привітала його безславне падіння вибухом реготу й оплесками. Ден підвівся, побуряковілий від люті, і знову видерся на паркан. Та в цю мить пролунав дзвоник, а Ден знав, що спіткає тих, хто запізниться на урок до пана Гезерда.

— Ми будемо битися! — завив він. — Боя-боя-боягуз!

— Коли схочеш, — відповів Волтер.

— О ні, Волтере, ні, — запротестувала Фейт. — Не бийся з ним. Мені байдуже, що він каже, і я не зважатиму на таких дурнів як він.

— Він образив тебе й мою маму, — незворушно правив своєї Волтер. — Нині після школи, Дене.

— Я мушу йти додому — батько велів на городі картоплю збирати, — буркнув Ден. — Краще завтра.

— Гаразд. Завтра після школи-отут, — згодився Волтер.

— І я натовчу твою пещену мармизу, — пообіцяв Ден.

Волтер здригнувся — не від страху перед погрозою, але від огиди. Це прозвучало так бридко й вульгарно. Проте до класу він увійшов із гордо піднятою головою. За ним дріботіла спантеличена Фейт. Їй було неприємно, що Волтер битиметься з тим малим ужакою, проте… о, він був чудовий! І він битиметься за неї, Фейт Мередіт, і покарає її кривдника! Він неодмінно переможе — такі очі прикликають звитягу!

Утім, до вечора певність Фейт у її заступникові похитнулася. На післяобідніх уроках Волтер сидів принишклий і смутний.

— Якби ж то був Джем, — зітхнула Фейт, сидячи з Уною на могильній плиті Єзекії Поллока. — Він справжній боєць і вмить переміг би Дена. А Волтер зовсім не вміє битися.

— Я так боюся, що він постраждає, — зітхнула й Уна, котра не любила бійок і не могла збагнути затаєного тріумфу, що вчувався їй у поведінці Фейт.

— Не постраждає, — знітилася Фейт. — На зріст він так само високий, як Ден.

— Але Ден старший, — відказала Уна. — Майже на цілий рік.

— Коли на те, Ден рідко б’ється з іншими хлопцями, — заперечила Фейт. — Я думаю, він і сам боягуз. Він не чекав, що Волтер погодиться битися — інакше не обзивався б у його присутності. Ох, Уно, якби ти бачила, як Волтер дивився на нього! Я вся затремтіла — але то був приємний трепет. Він був схожий на Галаада з тієї поеми, що тато читав нам у суботу [25] Ідеться про поему А. Теннісона «Лицар Галаад». .

— Я не хочу, щоб вони билися. Треба завадити цьому, — сказала Уна.

— Ні, тепер вони вже мусять! — вигукнула Фейт. — Це справа честі. Уно, не смій нікому розповідати, бо я більше нічого тобі не звірю.

— Не розповім, — погодилася Уна. — Але дивитися бійку не буду — одразу піду додому.

— Як собі хочеш. Я муситиму лишитися. Інакше то буде підло — адже Волтер битиметься за мене. Я пов’яжу йому на рукав свою стрічку — так слід ушанувати свого лицаря. Добре, що пані Блайт подарувала мені на день народження блакитну стрічку для кіс. Я носила її тільки двічі, тож вона майже нова. Але… ох, як би мені хотілося, щоб Волтер справді переміг. Якщо Ден відлупцює його, це буде так… так принизливо.

Сумніви Фейт значно посилилися б, якби вона бачила свого захисника в цю мить. Коли Волтер прийшов додому зі школи, праведний гнів у його душі майже цілком заступило нове гризьке відчуття. Завтра він мусить побитися з Деном Різом… але він не хоче… йому неприємно й думати про таке. І все ж він невідступно міркував про бійку. Хлопець ані на мить не міг відігнати тривожних думок. Чи буде йому боляче? Він страшенно боявся болю. Невже йому судилося зазнати поразки й ганьби?