Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

— Ви тільки погляньте на неї, яка краля! А ступає, мов справдешня королева, одразу видно, що нічого їй не бракує ні на столі, ні в ліжку. От що я вам скажу: у неї вигляд жінки, яка завела собі коханця й регулярно наставляє чоловікові розлогі роги…

— Не мели дурниць! — заступився за дону Флор Мойзес Алвес, какаовий плантатор. — Якщо і є в Баїї чесна жінка, яка ніколи не зраджує чоловікові, то це саме дона Флор.

— Та хіба ж я заперечую? Я про те, що цей доктор лише на вигляд такий святий і праведний. Насправді знімаю перед ним капелюха — ніколи б не подумав, що він впорається з такою жінкою. Така цукерочка потребує неабиякої майстерності! — і захоплено проводжаючи її поглядом, сеу Вівалдо продовжив: — Погляньте лишень на ці солодкі стегна! От-от, щойно! Бачили? Таке враження, ніби хтось їх пестить… Ох і пощастило ж тому докторові…

Попід руку зі своїм щасливим чоловіком, дона Флор ніжно всміхається. Ах, цей Гульвіса з його чудовою звичкою всюди літати назирці, пестячи її стегна та перса, шугаючи навколо неї, мов легкий ранковий бриз! У цей світлий недільний ранок дона Флор іде вулицею, страшенно втішена обома своїми чоловіками.

На цьому добігає кінця історія дони Флор і двох її чоловіків, описана до найменших подробиць, ясна, мов день божий, і темна та незбагненна, як, зрештою, все наше життя. Історія ця, хочете вірте, а хочете ні, справді сталася в Баїї, де такими чудасіями вже нікого й не здивуєш. А якщо ви сумніваєтеся, то сміливо можете запитати в Кардозо і Са, він вам і скаже — правда це чи ні. А шукати його треба на Марсі або ж у будь-якому злиденному закутку міста.

С алвадор, квітень 1966 року

Майже завершивши роман, Жоржі ніяк не міг визначитися, з котрим із двох чоловіків залишити дону Флор. Він опинився в типовому для письменників глухому куті, переписуючи десятки сторінок, вносячи десятки корективів, шматуючи і викидаючи десятки і десятки сторінок готового тексту, намагаючись розплутати той клубок подій, що він же їх і створив.

Наша племінниця Жанаіна, яка тоді саме гостювала в Баїї, почула ту історію й запитала: чим же вона закінчиться? Жоржі пояснив, що хоч би як йому симпатизували обидва персонажі, адже кожен із чоловіків мав свої незаперечні переваги, Флорипедес — це звичайна жінка, представниця середнього класу, вірна усіляким стереотипам і забобонам, яка не здатна не лише на двошлюбність, а й на перелюб. Тому він вирішив, що, коли Гульвіса відійде в небуття, Флор піде за ним.

Ми всі були вкрай здивовані таким сумним фіналом. Наступного дня, прокинувшись, я побачила, як Жоржі зосереджено та завзято клацає на машинці. Він, мабуть, геть не спав, бо видно було, що сидить він отак уже не одну годину. Побачивши, що я прокинулася, він щиро зрадів і сказав: «Ота твоя подруга, доно Зеліє… Вона та ще штучка!».

«Яка така подруга?» — не второпала я. «Дона Флор? Та ти що! Ота скромна і тихенька таки наважилася залишитися з обома чоловіками?! Оце вона утнула!»

Правду кажучи, мені аж полегшало. Моя подруга дона Флор таки не скорилася волі автора, як сильна і вольова жінка вона прийняла виклик долі.

Зелія Ґатті Амаду

Коли на початку 80-х я написав есей про цю книжку, характеризуючи її як роман про стосунки [86] Есей «Дона Флор та двоє її чоловіків: роман про стосунки» написано для міжнародного симпозіуму Identité Nationale et Expressions Culturelles , який відбувся у Парижі в травні 1981 року. Остаточну версію есею Роберто Даматти опубліковано у «Дім & вулиця: Простір, громадськість, жінка та смерть у Бразилії», розділ 3, Ріо-де-Жанейро, Рокко, 2003. , то був точнісінько на місці самої дони Флор: плив проти течії.

Я запекло боровся проти усталених норм, які диктували, про що та як саме слід говорити, коли йшлося про «Бразилію». І не про ту конформістську Бразилію — національну державу, зображену крізь економічну чи то пак політичну призму, що рецептом її успіху була боротьба на користь так званого «розвитку» і проти авторитаризму, а про менш помітну колективну Бразилію, яка простежувалась у соціальних прошарках, їхніх приземлених цінностях, добре втілених, наприклад, у геть не антагоністичній Бразилії Карнавалу, релігійних свят, футболу, народної музики, національної кухні, жартів та, зокрема, у давніх «забутих» та захованих від пильного ока аналітиків ієрархіях; ту Бразилію, у якій жили такі неоднозначні й парадоксальні персонажі, як от Педро Маласартес, Макуніма, Авґусто Матраґа і ця виразна та чудова героїня Жоржі Амаду, що всупереч звичним нормам західних affaires du coeur [87] Affaires du coeur — справи сердечні ( франц .). виходить за рамки трагічного вибору Елоїзи, Джульєтти, Ізольди, Еми, Луїзи і низки таких же пристрасних жінок, які опинилися заручницями обставин, геть неприйнятних та немислимих, — бо де ви бачили щастя відразу з двома чоловіками?