Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Таке зовсім не ортодоксальне й антибуржуазне трактування комфорту в стосунках однієї жінки з двома коханими чоловіками на противагу всім традиційним пересудам вельми яскраво зобразив автор роману Жоржі Амаду.

Між двох вогнів опиняється героїня історії. З одного боку Гульвіса, перший чоловік Флор, ярижник, що за друзів та гульки рідну матір продасть, молоде життя якого закінчилося просто посеред карнавалу, а з іншого боку — доктор Теодоро Мадурейра, поміркований, забезпечений, освічений і врівноважений другий чоловік, фармацевт, який вириває Флор із самотніх і сумних лабетів удівства.

Історія не була б така цікава й захоплива, якби не одна оригінальна деталь: кохання дони Флор до Гульвіси, навіть після заміжжя з Теодоро, не дає душі покійного відійти у вічність і розчинитися в неминучому забутті. Сила їхніх хоч і перерваних смертю почуттів, не дає небіжчику померти назавжди, а воскрешає Гульвісу, який постає не в жалюгідному післякарнавальному образі, а сексуальним, із крові та плоті, чоловіком, спраглим любощів, — тієї палкої пристрасті, за якою так тужила дона Флор у фінансово стабільному, прісному, рутинному та вельми передбачуваному подружньому житті з другим чоловіком.

Дона Флор, як і інші героїні в схожій ситуації, розривається між двох чоловіків, які мають не просто різні, а діаметрально протилежні погляди, світогляд, ідеологію й цінності. Як баїянський Діоніс, Гульвіса — людина ночі, сексу, азарту і богеми, простору, в якому панують крайнощі, де мета і способи її досягнення перебувають у перманентному дисбалансі. Його життя не вписується ні в раціональний плин буденності, ні в рамки усталених норм, що розділяють законне від злочинного, чорне від білого, свято від будня. Так він і живе, силкуючись примирити ті цінності, тому для нього життя, що зводиться до зустрічей, пиятик, гулянок і спілкування в галасливих компаніях, важливіше за особисті стосунки з їхніми рамками та ненависними межами.

Теодоро Мадурейра — кардинально протилежний. Його життєве правило: «Для кожної речі своє місце та кожна річ на своєму місці», — принцип, без якого нічого у його впорядкованому світі не діятиме. Фармацевт звик дозувати ліки, Теодоро Мадурейра — справжній маніяк рівноваги та завбачливості, розважливого життя. Такий собі Аполлон тропіків. Яскравий приклад збалансованого суспільства, в якому поблажливість (для друзів) межує з суворими законами (для ворогів). Між розпорядком вдома, де все має своє відведене за правилами ієрархії місце, та між вулицею, де, здавалось би, всі рівні, тому там панує вічна плутанина, виникають конфлікти, бо складно зрозуміти, хто твій співрозмовник, і показати йому, хто є ти. Усе відбувається в межах трикутника — Флор, Гульвіса і Теодоро; дім, вулиця й потойбіччя; порядок, помилки та обставини; чоловік, дружина та коханець, — хто ж переможе в тому рутинному дуалізмі, ми дізнаємося, зрозумівши цей твір. Бо орієнтованість сучасності на рівноправ’я, на особисте щастя, на безумовне верховенство частини в цілому все одно приводить до неминучого вибору однієї сторони, скажімо, «Гульвіси» (або ж vadio — любощі) — що її характеризує втіха, відсутність обмежень і дружба, — або ж іншої, назвімо її стороною «Теодоро» (або ж теомана), зосередженого на дотриманні правил, що поширюються на всіх без винятку — адже є ситуації і навіть системи, у яких невідповідність між стилем життя Гульвіси і Теодоро надзвичайно впадає у вічі. Така невідповідність — це красномовна межа переходу від консервативних традицій до сучасного сприйняття світу. Між суспільних прошарків, де люди дотримуються моралі, та систем, у яких перманентно загострений диспут особистих інтересів (і прав) та колективних правил.

Виявити розбіжність між сучасним дуалізмом дозволеного та забороненого, гнобленого та гнобителя, чорного та білого, сеньйора та раба, волі та цензури, ось що становить підґрунтя багатьох теорій у Бразилії.

Розбіжність між людьми та встановленими законами ці теорії пояснюють расовим дефектом, симптомами відсталості чи то пак незрілості, ба навіть певної інфантильності країни, або ж беззаперечним фактом економічної структури — диявольський патримоніальний капіталізм або ж сучасність (мало хто здатен відрізнити їх) — це матиме значно більшу силу, ніж саме соціальне життя.

Дона Флор, як ніхто інший, відчула цю невідповідність. Насолоджуючись рутинним, передбачуваним існуванням (уперше в житті вона має змогу відкладати гроші), кожної миті відчуваючи явні переваги свого ситого, розміреного життя з добре збалансованими доходами та витратами, дона Флор одначе тужить за неспокійним і дивним коханням до першого чоловіка. І це парадоксально, адже той чоловік був негідник, паливода, волоцюга, п’яниця й бабій. Потреба Флор у першому чоловікові така велика, що він приходить до неї у вигляді духу, сповненого жаги та пристрасті, пропонуючи те, що ніколи досі не ототожнювалося із загробним світом: любощі і пристрасне кохання, зухвалу хтивість та карнавальний настрій.