Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Не сказати, що Кардозо і Са здивувався, він узагалі був не з тих, хто дивується, полохається чи то пак легко здається. Але скидалося на те, що його мозок кишить якимись галюцинаціями, ох! як же він від цього неприховано страждав, хоч збентежити його було нелегко. Це сталося тими спекотними днями, коли лютий, збунтований та озлоблений народ оточив міське представництво іноземного монополіста на постачання електроенергії з вимогами націоналізувати нафтовидобувні шахти, розлякав поліцію та щосили горлав «Марсельєзу», не знаючи французької. Тоді все і почалося.

Дона Флор теж не відразу допетрала, що відбувається, на відміну від Пеланкі Моуласа: його калабрійське чуття передбачило та пояснило події, й на це пішло лише кілька днів. Спершу цей безстрашний і безжальний бандит із Калабрії, цей гангстер і відчайдушний гравець не на жарт перелякався й попросив свого шофера Ауреліо, якому він цілком довіряв, піти до матері Отавії Кіссимбі, жриці іялориші за національності конґо, а сам подався до філософа, містика та астролога Кардозо і Са. Тільки він, на думку Пеланкі, міг урятувати його королівство і його престиж у часі всіх цих дивних подій.

Так, престиж і правління, адже Пеланкі Моулас був найвпливовішою людиною Баїї, могутнім королем грального столу, повій та розпусти, володарем рулетки, покеру та бакари в Палаці, Табарисі та Абайшадиньйо. Щовечора з усіх великих та маленьких гральних закладів міста круп’є, директори салонів та власники зносили йому великий куш. Рідко які заклади вислизали з-під його жадібного контролю, хіба що часом уникали відповідальності «Три Герцоги» та притон Паранаґуа Вентури, над рештою ж нависали його загребущі клешні, гачкуваті кігті, відполіровані особистою манікюрницею.

Навіть величезна нелегальна (здавалось би) підпільна лотерея теж почасти була в його володінні й тільки він під прикриттям поліції міг збирати данину з цієї сфери. І якби якийсь наївний відчайдух наважився конкурувати з ним, справедливі маргінали відразу ж всипали б йому по повній: dura lex, sed lex [75] Суворий закон, але це закон ( лат. ). .

У всьому штаті Баїя не було впливовішої людини ні серед військових, ні серед єпископів, ні серед жерців. Влада Пеланкі Моуласа не обмежувалася нічим. Це був повновладний господар найбагатшої держави, якому підпорядковувалась величезна армія круп’є, касирів, підставних гравців, маклерів, шпигунів, агентів поліції, охоронців, це був місцевий папа секти з тисячами відданих вірян, фанатичних рабів. Заради своєї безпеки він роздавав подачки представникам адміністрації, правоохоронцям, починаючи з начальника поліції, підтримував мистецтво та сприяв розвитку благодійності, фінансуючи спорудження храмів.

Чого були варті порівняно з ним губернатор, мер, генерали й архієпископи? Не було на землі сили, здатної налякати Пеланкі Моуласа, уже немолодого італійця з люб’язною усмішкою і крижаними, майже жорстокими очима, в зубах якого вічно диміла сигара в мундштуці зі слонової кістки, а поруч лежали перечитані Верґілій і Данте, адже, крім гри, він визнавав лише поезію та мулаток.

НЕГР АРИҐОФ ХОДИВ, ЯК У ВОДУ ОПУЩЕНИЙ, — стільки неприємностей на нього ще не падало. А все почалося десь місяць тому, коли він квапливо збігав зі сходів будинку, де винаймав кімнатку, і несподівано наткнувся на згорток. Розірвав пакунок, а звідти посипалися жовте маніокове борошно, чорне куряче пір’я, ритуальне листя, дві мідні монети і клапті його ще досить нової краватки. Краватка відразу навела Ариґофа на правильний слід: це була помста Заїри.

Якось увечері в «Табарисі», де було повнісінько народу, завжди спокійний та елегантний Ариґоф уліпив Заїрі кілька ляпасів, щоб навчилася достойно поводитись і не випробовувала більше на міцність його терпіння. Заїра була магометанка, але дотримувалася язичницьких афро-бразильських обрядів.

Вона вдалась до справді сильного заклинання, жорстокого та ганебного прокляття; хто ж приготував Заїрі той чаклунський згорток? Без сумніву, це мав бути знавець божественних письмен і магічних листів, але головне — достоту підла людина. Тепер жодне протилежне заклинання йому не допоможе — негрові більше не щастило в грі. Він уже віддав під заставу всі свої найкращі речі: перстень зі справжнього срібла, золотий ланцюжок із підвіскою зі слонової кості, годинник, який він вдало колись купив у білявого матроса, а той, либонь, украв його з каюти якогось мільйонера. Цей годинник був такий красивий, що коли Ариґоф приніс його закласти іспанцеві з Сете, який собаку з’їв на коштовностях, той аж присвиснув від захвату і запропонував п’ятсот мільрейсів, якщо негр надумає його продавати замість того, щоб здавати під заставу.