Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Аж раптом на своїй шиї відчула гаряче дихання якогось чоловіка і почула солодкий шепіт, який чудово розрізняла у навколишньому гаморі. Медові слова лилися зізнаннями в коханні, возвеличували її прегарні очі, розкішне волосся; так ще ніхто не говорив про її красу та жіночність. Не треба було й обертатися, щоб дізнатись, кому належить цей улесливий голос, хто шепоче їй такі вишукані компліменти. Його подих лоскотав її шию, як лоскоче легкий весняний вітер, теплі слова і зізнання злилися в приємну гарячу пісню, що палким теплом розливалася по її тілу.

Дона Флор подалася вперед, зберігаючи певну дистанцію між собою і Принцом, але так лише потривожила закоханих, бо Принц теж нахилився до неї, продовжуючи своє палке зізнання. Та дона Флор не бажала його слухати, як не бажала бачити і закоханих поруч, які вже геть утратили сором, вона всього лише хотіла поринути в заплутану історію на екрані, збагнути непростий зв’язок між пристрастю й жорстокістю.

Глядачі шаленіли, починалась ота знаменита сцена біля озера: оголену, чуттєву, повногруду героїню пристрасно обіймав м’язистий гордовитий чоловік із палкими божевільними очима; це страшенно збуджувало парочку поруч із доною Флор, такої зухвалості вона ще в житті не бачила!

А голос позаду вимолював любові, благав бодай про якусь прихильність, просив дозволити хоча б раз зустрітися, щоб він міг розповісти про свої почуття, соціальне становище, про свої чесноти, свої наміри, щоб кинути до її тендітних маленьких ніжок магазин в Ітабуні з великим асортиментом товарів, а заодно — його віддане серце, що згорає у пристрасному вогні.

На шиї дони Флор вібрував теплий подих, лагідний голос нашіптував прекрасні, мов вірші, слова, під захоплений свист глядачів обіймалися на екрані актори і насолоджувалась одне одним парочка поруч, а позаду дона Флор відчувала незриму і запаморочливу присутність чоловіка. Жодна порядна і скромна вдова не встоїть.

На виході з кінотеатру вона навіть не глянула на Принца, коли він, стоячи в дверях, благально дивився просто в її серце. Дона Флор опустила голову і разом із доною Амелією, обуреною фільмом, і її чоловіком, який набагато більше обурювався ганебною поведінкою молодих хуліганів, пройшла повз нього. Як їй фільм? Краще б вона взагалі на нього не йшла, відповіла дона Флор на запитання сеу Руаса, від криків у неї розболілася голова і вона ледь встигала стежити за сюжетом, а тут іще поруч тих двоє безсоромних.

Утомлена після фільму і після вчорашньої безсонної ночі, дона Флор вирішила випити снодійне, щоб спокійно виспатись. Але й уві сні її переслідував наполегливий залицяльник, його подих, його голос. Тієї ночі їй снилися незрозумілі, нескінченні й дивні сни.

ДОНІ ФЛОР СНИЛОСЯ, НАЧЕБТО ВОНА НА БАГАТОЛЮДНІЙ ПЛОЩІ, У ЦЕНТРІ ХОРОВОДУ, МОВ У ЯКІЙСЬ ДИТЯЧІЙ ГРІ.

Коло складалося з претендентів на її руку і серце, яких їй пропонували сусідки і подруги. Усі до єдиного — і спітнілий професор Епамінондас Соуза Пінто, й антиквар Мамед, і різьбяр Раймундо Олівейра, і дволикий родич дони Енеїди Алуїзіо: то він заможний дивак, то прителепкуватий селюк. Веде хоровод уже знаний нам комерсант з Ітабуни, заможний Отоніел Лопес, тобто наш любий Принц, такий собі Едуарду — спокусник удів, який невтомно прокладає собі шлях до самотнього серця дони Флор та її грошей; грошей, що вона їх через надмірну обережність воліла зберігати вдома, щоб не ризикувати, поклавши в банк під відсотки або вклавши у якусь справу.

І площа, і хоровод раптом опиняються у величезній кришталевій кулі, крізь яку дона Динора, вилискуючи своїми вставними щелепами й окулярами, керує всім дійством.

Наречені поволі кружляють навколо дони Флор і приспівують:

Дона Флор, розглядаючи кожного претендента, відповідає:

І вона щосили штурхає професора Епамінондаса Соузу Пінто, обираючи його собі за партнера, а той якось невміло і роздратовано намагається танцювати поруч із нею, всередині кола, наспівуючи своїм скрипучим голосом:

Згодом професор кидає до її ніг своє майно: підручник із граматики, примірник «Луїзіади» [53] Луїзіада — поема класика португальської літератури Луїса де Камоенса (1524–1580). з примітками олівцем, історію Другого липня [54] 2 липня 1823 р. бразильці звільнили від іноземної окупації місто Сан-Салвадор (Баїю), що було колись столицею країни. та Ришуельську битву [55] Ришуельська битва — битва 11 червня 1865 р. у гирлі річки Ришуело між бразильськими та парагвайськими військовими кораблями, що закінчилося перемогою бразильців. . Далі він підносить їй історію ще кількох національних свят, щось про маловідомого генерала і корабель у пляшці («На ньому ми вирушимо у плавання, пані»). Та раптом він зашпортується у власних панчохах кольору небесної блакиті й одразу ж кудись зникає вся його елегантність, а разом із нею й парасолька. Від його неоковирних спроб утриматися на ногах дона Флор мало не луснула зо сміху. Який же він смішний! Тільки її подрузі-американці, яка не мала ні такту, ні пошани до поважного і пихатого дона Пінто, могло спасти на думку запропонувати їй його у женихи.