Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

— Забула? Чому ж тоді так вичепурилась із самого ранку?

Мірандау сумно зауважив:

— А пам’ятаєш, кумо? Рівно рік минув від того вечора в Паласі, ніколи не забуду той твій день народження…

Невже минув рік? Цілий рік… І дона Флор одяглася, зачесалася, вплела у волосся стрічку, надягнула діамантові сережки, бризнула на шию свої найкращі парфуми, та аж ніяк не з нагоди дня свого народження, про нього вона геть забула. Зате не забули ні дядько з тіткою, ні дона Норма, дона Жіза, дона Амелія, дона Еміна, дона Жасі й дона Марія до Кармо. Вони прийшли привітати її з подарунками: туалетне мило, парфуми, сандалі та відрізи тканин.

— Яка ж ти сьогодні красуня, очей не відвести! А яка елегантна! — не могла натішитися дона Амелія.

— Це ще нічого, а от торік від неї й справді очей не можна було відвести!.. — сказала дона Норма, яка теж і досі була під враженням того вечора в «Паласі». — Та й подарунок минулорічний з оцими, звісно, не зрівняється…

— Цього року подарунок у неї не гірший… — стиха мовила дона Марія до Кармо, знана на всю околицю пліткарка.

— А це ж який? — поцікавилася дружина Мірандау.

Дона Еміна і дона Амелія, задоволено всміхаючись, розповіли їй останні новини.

— Та ви що!..

— Він порядний, — висловила свою думку дона Жіза, — і благородний.

Мірандау пішов у бар на Кабеса, де щонеділі збиралися випити віскі багатії з Ільєуса на чолі з землевласником Мойзесом Алвесом. Подруги весело теревенили у вітальні, поки дона Флор, надівши на свою ошатну сукню фартух, готувала разом із Марилдою святковий сніданок.

Уже аж під вечір з’явився Принц пожинати плоди своєї вчорашньої праці, результат обіцяного сприяння дони Жізи та палкого освідчення в коханні у темному залі кінотеатру. Блідий від пристрасті й нетерплячки, ніколи досі він не був такий схожий на Христа, який звершує свій тернистий шлях на Голгофу. Напередодні Принц сказав своїй коханці Лу, дурненькій тендітній розпусниці, на яку той витратив останні гроші, позичені в чергової вдови, недоладної грубаски дони Амброзині Аррузі:

— Квітонько моя, сьогодні я завоюю цю неприступну фортецю і вона опиниться в моєму ліжку.

Лу пригорнулася до сухореброго торса Живих Мощів.

— А вона така ж потворна, як і попередня? Чи красуня?

Ревнива Лу не розуміла суворих засад Принцової моралі, що, ясна річ, не личило коханці такого досвідченого і невідступного у своїх принципах професіонала.

— Я ж казав тобі, люба, гарна вона чи потворна, для мене це не має ніякого значення. Невже ти не розумієш, що це звичайна угода, фінансова операція? Мені байдуже до її принад, дурненька, головне, щоб у неї були гроші і хоч якісь прикраси…

Першою помітила Принца на його незмінному посту дона Еміна. Щаслива, вона сповістила про це дону Флор.

— Уже прийшов…

Гамір та екзальтована біганина стурбованих жінок здивували Мірандау, який вдячно поласував смачним ситним обідом. Зацікавившись, він теж підійшов до вікна, де юрмилися сусідки, і побачив на протилежному боці вулиці, під ліхтарем, поруч з особняком сеу Бернабо, такого собі Едуарду, самого Принца, який чистив нігті сірником і галантно всміхався.

— Що ті Живі Мощі тут забули?

— Які ще Живі Мощі? — здивувалася дона Норма.

— Та ж Принц, отой-о. Знаний шахрай і пройдисвіт…

Він хотів іще додати: «повелитель вдів», але, пильно глянувши на жінок, які застигли у важкому, німому мовчанні, відразу ж усе зрозумів. Одначе вдав, що нічого не помітив, і з властивою йому баїянською делікатністю усміхнено вів далі:

— О! Це неперевершений аферист і авантюрник; він живе з того, що обводить навколо пальця різних дурнів своїми історіями та казками про виграшні білети, збирає гроші на пожертви для неіснуючих лікарень, про його витівки часто пишуть в газетах…

— Я відразу зрозуміла, що то не простий тип… Варто лише глянути на його манірне обличчя… — заявила дона Норма.

— Либонь, він і тут примітив потенційну жертву, скажімо, надумав аргентинця обікрасти чи ще когось… — припустив Мірандау.

— Точно, аргентинця, я навіть бачила, як вони розмовляли, — не кліпнувши оком, збрехала дона Норма: вона теж була баїянка, отже, не менш тактовна і делікатна, ніж Мірандау.

Покинувши на самоті з втраченими ілюзіями вражених жінок і приголомшену дону Флор, на очах якої забриніла одним-одна сльоза розчарування, оскільки така ницість на більше і не заслуговувала, Мірандау, ніби ненавмисне, перетнув вулицю й підійшов до Принца. Подруги дони Флор на знак обурення підійшли закрити жалюзі й побачили, як він розмовляє з шахраєм. Ані на мить Принц не переставав усміхатися, навіть коли зовсім уже заплутався в поясненнях, а Мірандау владним жестом вказав йому на узвіз у напрямку Нижнього Міста. Прилипнувши до вікна, жінки спостерігали цю коротку німу сцену.