Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Але Принцові теж варто віддати належне: він умів визнавати власні поразки і ніколи не пер проти рожна, по-дурному впираючись і ризикуючи загриміти за ґрати чи наразитися на кулаки. Це ж яке кляте невезіння! Треба ж було націлитися на куму самого Мірандау! Він іще щасливо відбувся, залишившись цілим і неушкодженим. Принц щиро запевняв, що нічого не знав про дружбу Мірандау з доною Флор, бо коли б знав, то й ноги його не було б на цій ладейрі…

Навіть не глянувши на вікна дони Флор, він розвернувся й подався в бік моря, кудись до Ладейри-да-Преґісе. Ще не дійшовши до Нижнього Міста, він побачив набожну вдову, яка прямувала до церкви, у жалобі та з вуаллю на обличчі. Принц, вірний своєму нелегкому ремеслу, кинувся до нової гавані, озброївшись своєю незмінною млосною усмішкою і благальним поглядом.

ВІДТОДІ НА ЇХНІЙ ВУЛИЦІ ПРИНЦА НІХТО БІЛЬШЕ НЕ БАЧИВ, НЕЗАБАРОМ про нього перестали говорити, вже не намагалися визначити по кришталевій кулі, картах і гороскопах претендентів на руку і серце дони Флор. Якщо раніше вона принаймні сміялася з того, то зараз і чути про таке не хотіла, не приховуючи свого роздратування й сприймаючи як образу будь-яке нагадування про шлюб.

Подруги та сусідки немов уклали неписану угоду і деякий час узагалі не поверталися до цієї дражливої теми; здавалося, вони вже змирилися з рішучим наміром дони Флор залишитися вдовою й ніколи більше не виходити заміж. А якщо раптом якась балакуча бабуся поривалася обговорити цю благодатну для пліток тему, їй негайно нагадували про Принца і вона замовкала, немов шахрай і досі стояв під ліхтарем, глузуючи з усієї вулиці. Не кажучи вже про вето на цю тему, накладене доною Нормою — одвічним президентом кварталу, загалом дуже навіть ліберальною й демократичною особою, яка, втім, коли треба, вдавалася до диктатури.

Наступних кілька тижнів після тієї пригоди на дні народженні дона Флор геть не мала спокою: сусіди наввипередки запрошували її до себе, намагалися заповнити весь її вільний час і були дуже привітні та уважні. Вона передивилася майже всі нові фільми в кінотеатрі, була в гостях уже в половини світу, бігала з подругами по крамницях, а як закінчувалися вечірні заняття, сама придумувала, куди б його податися.

— Норміньє, чорнявочка моя люба, а куди це ти зібралася така виряджена? І чому мені нічого не кажеш?

— Несподівані похорони, моя хороша. Мені щойно повідомили — і доволі таки пізно, — що помер сеу Лукас де Алмейда, наш давній приятель і далекий родич Сампайо. Серцевий напад. Сампайо не захотів піти, ти ж його знаєш, а тобі я нічого не сказала, бо ти не знала небіжчика. Та якщо хочеш, можемо піти разом… Судячи з усього, похорон буде багатий…

Дона Флор була незмінним супутником дони Норми на панахидах та похоронах, на днях народженнях і хрестинах. І в печалі, і в радості її подруга не втрачала енергії, тому і свята, і скорботні події, на яких вона опинялася, були вдалі. Дона Норма відразу ж брала все в свої руки, раділа чужій радості, співчувала горю, допомагала в біді, підтримувала бесіду, з апетитом їла і пила завжди в міру; коли треба було, всміхалася, коли треба — плакала. Навіть на найнуднішому заході ніхто не міг зрівнятися з доною Нормою, завжди готовою на будь-який компроміс і допомогу. «Вона — Колос», — казала дона Енаіде, «Титан», — заявляв Мірандау, її відданий шанувальник, «Свята», — шепотіла дона Амелія, «Найкраща подруга», — стверджувала дона Еміна, і не лише вона.

— Справжнісінький ураган… — стогнав Зе Сампайо, який страждав від надто бурхливої діяльності дони Норми.

— В усьому світі ви не знайдете ще однієї такої, сеу Сампайо, це Жінка з великої літери, справжня берегиня, мати нашого кварталу… — не погоджувалася з ним дона Флор.

— Так то воно так, доно Флор, але несила мені терпіти стількох дітей, я вже добряче від них усіх втомився… — похмуро заперечував сеу Сампайо.

Кілька разів разом із доною Жізою дона Флор відвідувала Пресвітеріанський Храм на Кампо Ґранде — американка співала там псалми так само натхненно, як читала Фройда й Адлера, обговорювала соціально-економічні проблеми чи танцювала самбу. За ті відвідини дону Флор шпетив дон Клементе:

— Подейкують, ти стала пресвітеріанкою, Флор, це правда?

Пресвітеріанкою? Яка нісенітниця! Вона тільки два чи три рази заходила в їхній храм з подругою просто з цікавості і знічев’я. Довго і нудно тягнеться час для вдови, падре.

Разом із Руасами вона вирушила у невимушену та приємну подорож на вихідні в Алаґоіньяс, рідні місця сусідів. З доною Даґмарою відвідала заняття з йоги, які проводила граціозна мініатюрна жіночка, гнучка, мов циркова гімнастка. Але час йоги накладався на її графік у кулінарній школі, тож дона Флор не змогла — хоч дуже й хотіла — записатися на курс, щоб опанувати ті складні вправи, які, коли вірити рекламі, «робили тіло спритним і підтягнутим, а душу чистою і здоровою», «гарантували фізичну та моральну стійкість і досконалу гармонію душі та тіла», без якої життя перетворюється на купу лайна. За останні місяці дона Флор і сама переконалася: внутрішня боротьба перетворює життя на дантівське пекло.