Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

А танцює він, мов відомий актор кабаре, і танець якийсь до болю знайомий, що ж це за танець? Звідусіль лине спокусливий голос:

Далі сниться доні Флор, що на світанку вона вже не цнотлива, але й не вдова. Кудись зникли фата і квіти флердоранжа, зникла біла весільна сукня. На ній скорботна вуаль і мантилья, сірі панчохи і чорне вбрання, в серці смуток і розпач, а в руках чудова троянда, темно-червона, майже чорна.

А вона так мріяла про білу весільну сукню, свого часу їй так і не випало покрасуватися в ній, бо пелюстки її невинності облетіли ще до весілля й розвіялись у подиху теплого бризу в Ітапоа.

Тож вона сміливо може кепкувати з кандидатів у наречені, яких пропонували турботливі подруги і кумоньки, з передбачень дони Динори, вдавати з себе незайманку, яка ніколи не знала чоловічої ласки. То чому б і не розважитися з претендентами. З усіма, крім галантного юнака під ліхтарем навпроти її вікон, окрім того благородного Принца, який здавався ще таким молодим, але вже був такий забезпечений, а скільки дівчат за ним умлівали, та йому потрібна була тільки Флор, згорьована вдова. Але з цим успішним комерсантом з Ітабуни, жаданим нареченим для будь-якої дівчини, а тим більше для вдови, жартувати не випало. Його гарячий подих розлився по її давно вже схололому тілу, воскресивши в ньому, здавалося, давно померлі відчуття; у ній спалахнула прихована пристрасть, і дона Флор уже не знала куди себе подіти.

З нього вона не може кепкувати, як не може не помічати його присутності: він не примара, не вигадка її подруг чи сусідок, як решта кандидатів, а реальний чоловік, який немов приріс до ліхтаря й закоханим поглядом дивиться на вікна її вітальні. Ще зовсім трохи, один крок, і він зайде в її дім і обійме її. Коли він ішов за нею вулицею чи зігрівав своїм подихом і ніжними словами в кінотеатрі, її впевненість у своєму рішенні потроху спадала, відступаючи перед нестримним полум’ям бажань.

Тепер дона Флор розуміла, чому, попри всі приємні розваги та всі клопоти, вона почувалася такою нікчемною й спустошеною. З нею танцює чоловік, промовляючи: виспишся на світанку. І танець його такий знайомий, його точно виконують у кабаре. Та що ж це за танець, Боже милий, звідки ж його може знати дона Флор?

Але байдуже, що то за танець, і яка до нього музика, не має значення, де вона зараз і котра година; віддавшись шалу, дона Флор зриває з лиця вуаль, простягає нареченому руку і кришталева куля тріскається: «Я самотня й вродлива, йди до мене, мій Князю, поцілуй мене, Принце, й обвінчаймось відразу». Аж раптом вона згадує, що це за танець: це ж танго, що вона його танцювала молоденькою дівчиною в домі майора, а згодом, через сім років, у Палас-готелі. Її блідолиций кавалер несподівано зникає разом із кришталевою кулею й доною Динорою. Перед нею постає небіжчик, пам’ять про якого вона зрадила. Перед нею її чоловік. Обурений, він замахується й дає їй ляпаса. Дона Флор падає на коване ліжко, її померлий чоловік зриває з неї вдовину сукню, й розсипаються пелюстки флердоранжа. Він хоче бачити пушок на її оголеному тілі, жадає взяти її негайно, а хто ж це кохається одягнений? Ах!, тиран, свавільний тиран…

Зібравшись на силі, дона Флор прокидається, навколо ніч і їй стає страшно. І лише коти нявчать на дахах і в дворах про її безкінечний безглуздий сон, про її втрачений спокій!

ПІСЛЯ ДОВГОЇ-ДОВГОЇ НОЧІ РОЗДУМІВ І СТРАХІВ, ночі самотності й болісної жаги, ночі пекучих досвітніх сліз, заледве зажевріла вранішня зоря, що розвіяла всі сумніви, дона Флор сіла перед дзеркалом, щоби вбратися й зачесатися. Вона напарфумилася й наділа сережки тітки Літи, потім інші прикраси, й узялась приміряти сукні, наче знову повернулась у часи Лайдери-до-Алву, коли вбиралась, як дівчина з заможної сім’ї. До ранку дона Флор вже була ошатно вдягнена, адже блідий юнак не раз приходив під вікна до сніданку. До того ж була неділя, в церкві мав казати проповідь дон Клементе.

Але цього ранку до сніданку прийшов Мірандау — рідкісний останнім часом гість у домі своєї куми. Прийшов він із дружиною й дітьми; похресник подарував доні Флор фрукти і обшивку, яку майстерно вигаптувала кума. Дону Флор дуже здивував і несподіваний візит, і стільки подарунків — з якого дива? Кумонько, може, ти ще скажеш, начебто забула, що сьогодні 19 грудня — день твого народження? Дону Флор дуже зворушила така чуйність і увага; останнім часом багато свят, а надто днів народжень, утратили для неї сенс, тому і про свої уродини вона геть-чисто забула. Дружина Мірандау не повірила: