Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

— Сеу Раймундо де Олівейра? Це який? Той, що допомагає сеу Алфреду різьбити лика святих? Та ні, Жасі, дай спокій, він, звичайно, людина, дуже хороша, але з вічно понурим виразом обличчя й одержимо прив’язаний до церкви… Давай когось іншого, будь ласка…

Утім, інші їй теж не подобалися. Ті ж, у кого краса поєднувалася з діловими якостями, — як жаль! — уже були одружені, жоднісінького вільного не лишилося, то ж і розраховувати на них не було сенсу. Як от, скажімо, професор Енріке Освалд із Академії мистецтв, родич сімейства Ареалів; Шавес, красень архітектор, який будувався неподалік; Сеу Карлітос Майя, власник не надто солідного туристичного агентства; іспанець Мендес; Сеу Вівалдо, власник похоронного бюро, або ж навіть красень Женаро де Карвальйо, за яким таємно зітхали всі дівчата, бо дона Наїр навіть близько не підпускала їх до свого чоловіка.

Оскільки кожного гіпотетичного кандидата у наречені дона Флор нещадно висміювала, свахи від неї потроху відчепились і більше варіантів не пропонували.

Так і текло життя дони Флор: безтурботно, спокійно і водночас цікаво, — аж раптом на початку літа, на початку спекотного грудня, з’явився Принц і немов приріс до ліхтаря, пустивши корені в бруківку.

Після походу дони Флор і дони Норми по крамницях на вулицю Чилі не лишилося жодних сумнівів у тому, хто ж був натхненною музою юнака. Дона Флор згорала від сорому, ображена пристрастю цього нахаби, ніби вона, забувши про скромність і смиренність, як личить удові, давала йому для цього якийсь привід. Певно, забагато вона всміхається і занадто часто виходить з дому, якщо кожен нахаба може дозволити собі отак стовбичити під її домом і витріщатися на її вікна. Яка ганьба! Але що в нього на думці?

Вочевидь, нічого хорошого, і дона Флор тільки розчаровано зітхала, замикаючи двері та вікна після поради дони Норми бути обачною. Доні Нормі якось одразу не сподобався цей блідий красень, не викликали довіри його юне обличчя, елегантність і облесливість. А раптом вони обидві помиляються? Раптом у нього лише найкращі наміри, і він людина порядна, гідна поваги і навіть руки дони Флор?

Та коли й так, дона Флор зараз цілком задоволена своїм життям і не планує ні вдруге виходити заміж, ані терпіти біля своїх вікон того таємничого залицяльника; вона не належить до легковажних жінок, які плюндрують пам’ять про покійних чоловіків, скидаючи з себе жалобне вбрання в домах побачень.

Дона Норма намагалася настановляти подругу, хіба ж можна було так перейматися тим невідомим юнаком? Принаймні досі він поводився дуже навіть шанобливо: тільки й того, що поглядав на неї і супроводжував, дотримуючись належної відстані. Зрештою, дона Флор уже не маленька дівчинка і нічого страшного немає в тому, що до неї залицятимуться чоловіки, навіть якщо наміри їхні не дуже зрозумілі. Вона красива, самотня жінка, то чому б її не жадати і не домагатися її уваги? Адже у такий спосіб віддають належне її красі і схиляють голову перед її гідністю. Не збирається дона Флор заміж виходити, то й нехай, хоча дона Норма ніколи не зрозуміє такої безглуздої позиції, але зараз не про це мова. Навіщо ображати людину, яка прийшла до неї з щирими почуттями? Чому б увічливо не відмовитися від його залицянь: «Мені дуже приємна ваша увага, однак заміж виходити я більше не збираюся, чого я там не бачила?!»

Дону Флор розважали такі повчання подруги. Та повертаючись додому з магазинів і бачачи, що залицяльник, який увесь час ішов за ними, знову ставав біля ліхтаря, вона обурено зачиняла вікна. Засмучений юнак попереминався з ноги на ногу і врешті-решт змушений був покидати свій пост.

Крізь щілини жалюзі за цією сценою спостерігали допитливі сусідки, й усі вони дружно засуджували вчинок дони Флор. Навіть дона Жіза, яка випадково стала свідком гордовитої відмови дони Флор. Наскільки начитана й освічена була ця жінка, настільки ж наївна і довірлива в щоденному житті. «Ох! — співчутливо вигукнула вона, зауваживши зухвалу поведінку дони Флор. — Бідолашний хлопець мусить страждати від феодальних забобонів і її відсталих поглядів на життя!» Її слова лягли бальзамом на рани упослідженого донжуана.

А бідолашному покинутому юнакові нічого більше й не треба було: там же, на вулиці, у слізному і палкому зізнанні, він відкрив своє серце і повідав американці про свої добрі та чесні наміри, палке кохання й несамовитий розпач. Він відрекомендувався їй Отоніелем Лопесом, тридцятирічним холостяком, комерсантом з Ітабуни, власником мануфактурної крамниці та кількох плантацій какао. Він був такий самотній і понад усе мріяв одружитися з дівчиною, яку щиро покохає. До столиці штату він приїхав трохи розважитися, але випадково побачивши дону Флор, закохався з першого погляду, мало глузду не втратив від своїх почуттів, а зараз не може собі уявити, як житиме далі, якщо вона не вислухає його. Він знає, що дона Флор — достойна вдова і порядна жінка, цього йому цілком достатньо, решта його не обходило. Якщо вона бідна, тим краще: його прибутків цілком вистачить, щоб вони жили в злагоді і достатку.