Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Хоч як старалася дона Динора, схилившись над кришталевою кулею, розкладаючи карти, закликаючи собі на допомогу води Гангу і таємниці тибетських храмів, усе було марно: сили східної магії всіляко перешкоджали Принцові Едуарду (такому собі). Марні були і жертвопринесення голубів, інших пташок і навіть чорного козла за сприяння Діонісії Ошоссі, яка бажала захистити свою куму від злого ока і лиходіїв. Ешу перешкоджав галантному спокусникові, підступному коханцю вдів, який викрадав їхні самотні серця, а заодно і їхні гроші, золото, срібло та коштовності.

УСІ ВІСІМ МІСЯЦІВ СВОГО ВДІВСТВА, КРІМ ПЕРШОГО, НАЙСКОРБОТНІШОГО, сповненого горя й відчаю, дона Флор збула в дрібних, невинних щоденних клопотах. Завершення глибокої скорботи ознаменувалося тим, що вона почала відвідувати дядька з тіткою у Ріо-Вермельйо та найближчих подруг, решту часу віддаючи заняттям у школі, виконанню замовлень і теревеням з сусідками. У червні, на Святого Іоанна, вона варила канжику [49] Канжика — солодка страва традиційної бразильської кухні з особливого різновиду солодкого білого попкорну, яку готують на святкування червневого дня святого Іоанна. , смажила цілі таці памоньї [50] Памонья — страва з кукурудзяної пасти, яку подають на кукурудзяному чи банановому листі. Буває і солодка, і солена. та манауе [51] Мануе — кукурудзяні або маніокові коржики. , готувала фруктові лікери. Але для сторонніх її дім було зачинено і на святого Антонія, і на святого Іоанна і навіть на святого Петра, покровителя вдів. Діти, які прийшли поласувати канжикою, розпалили багаття біля її дверей, прийшли також дона Норма, дона Жіза, ще кілька подруг — святкували тісним колом і без жодних розваг. Канжику, памонью і лікер дона Флор готувала для дядька з тіткою, друзів і учениць, щоб пригощати їх на свято кукурудзи.

Через півроку після смерті Гульвіси, у грудні, саме перед тим, як на горизонті показався Принц, вона стала частіше виходити в світ. У вересні, напередодні свята Косми і Даміана, у день поминання померлих, вона зняла з себе жалобу. Свято, як завжди, розпочалося зранку вибухами хлопавок і закінчилося пізно вночі запаморочливим ферободо [52] Ферободо — колективний вуличний народний танець. . Тепер двері дони Флор було відчинено не лише для друзів, але і для сторонніх осіб. За звичаєм, вона приготувала каруру і пригостила кількох сусідів і друзів, виконавши таким чином свій обов’язок перед небіжчиком. Прийшли до неї Мірандау з дружиною й дітьми; Діонісія Ошоссі тільки з дитиною, оскільки її чоловік саме перевозив вантажі між Аракажу, Пенеду і Масейо.

Подруги всіляко намагалися розважити дону Флор: ходили з нею по крамницях, запрошували в кіно і в гості; вона побувала на двох виставах із Прокопіо, коли він був з гастролями в театрі Ґуарані. З доною Нормою і сеу Сампайо вона пішла першого разу, а вдруге вже з доктором Івесом і доною Еміною, й обидва рази сміялася до сліз.

Але іноді вона залишалася вдома, відмовлялася від усіх запрошень, посилаючись на втому від великої кількості замовлень; у такі моменти в неї виникало якесь неприємне відчуття, якого вона не могла ні позбутися, ні зрозуміти: здавалося, ніби вся ця метушня, робота і навіть розваги не могли цілком заповнити її життя, яке раптом стало таке нікчемне і жалюгідне; усе це лише втомлювало її. То була не фізична втома, дона Флор завжди була активна, вона солодко спала ночами; то була якась інша, геть виснажлива втома, що спустошувала її з середини.

Зараз у неї не було жодних підстав для жалю й зневіри; життя її було як ніколи веселе та різноманітне. Вона розважалася, гуляла, в неї знову з’явилося багато приємних клопотів, школа врешті-решт; і попри це час до часу на неї все ж наверталася туга, немов хмара, що затьмарювала сонячний день. У неї було багато друзів, дядько з тіткою, яких вона дуже любила, поруч завжди була Марилда, до якої вона ставилась, як до молодшої сестрички, майже доньки. Дівчина ділилася з нею своїми таємницями і фантазіями, захоплено розповідала, як мріє стати співачкою на радіо. Дона Флор гуляла, слухала всі передачі підряд — від музичних до гумористичних, читала романи для дівчат, які їй рекомендувала Марилда, вислуховувала сусідок, які наперебій пропонували їй женихів. І що б на це сказали самі претенденти, дізнавшись, як ними торгують на цьому новоствореному ринку рабів, детально описуючи їхні чесноти і недоліки, розважаючись і подекуди навіть насміхаючись із них. А й справді, що б вони сказали про сватання, про яке навіть не підозрювали, ще й, зважаючи на те, що кожен із них заочно дістав гарбуза?