Йоханна Спири - Гайді. Гайді. Пригоди тривають

— Йди-но сюди, хлопче, не соромся, боятися тобі нема чого, йди сюди! — гукнула вона, просунувши голову межи стовбурами дерев.

Петрусь завмер. Після усього, що пережив і переніс, у нього вже просто не було сил опиратися. Залишилося лише одне холодно-липке відчуття безнадії: Ну ось і все! Зблідлий, розкошланий Петрусь вийшов із-за ялин.

— Ось так, сміливіше, нічого не бійся! А тепер скажи, це ти зробив?

Петрусь, похнюпившись, розглядав землю під ногами, тому не бачив, що бабуся показувала пальцем на букет. Іще підходячи, хлопчик помітив на розі хатини Вуя, який втупився у нього сірими очима, а поряд із ним стояв жандарм із Франкфурта: те, чого Петрусь вже стільки часу страшно боявся. Отож пастушок затремтів і заледве спромігся витиснути з себе:

— Ага…

— От тобі й на! — усміхнулася бабуся. — І що ж такого страшного в твоєму вчинку?

— Бо він… бо він… на друзки… і тепер його вже… докупи не збереш… — поволеньки вичавлював слово за словом Петрусь. У нього так тремтіли ноги в колінах, що він ледве стояв.

Бабуся підійшла до чоловіків.

— Мій дорогий Вую, у малого серйозні проблеми з головою? — запитала вона співчутливо.

— Та боронь Боже! Дайте си на спокій, певне, шо нє, [44] Дайте си на спокій, певне, шо нє. — Не турбуйтеся, ні, звичайно. — запевнив дідусь, — просто він якраз і є тим вітриськом, шо трунув возика додолу, то тепер і чекає на заслужене покарання.

Бабуся ніяк не могла повірити в почуте, Петрусь зовсім не виглядав на пакісну дитину, та й для чого йому трощити інвалідне крісло, яке вкрай необхідне?

Проте у Вуя ніяких сумнівів не було. Те, що Петрусь зізнався у скоєному, лише підтвердило підозри старого. Він відразу не повірив у те, що вітер міг зіштовхнути інвалідне крісло. Для Вуя не пройшли непоміченими й промовисто загрозливі погляди, якими пастушок дивився на Клару, та й інші прояви ворожого ставлення до чужих на полонині. Він зіставив усі факти: почуте, побачене і оповів бабусі увесь перебіг подій, роблячи необхідні пояснення. Коли закінчив оповідь, бабуся, котра завмерла, уважно слухаючи, пожвавилася:

— Ні, мій дорогий Вую, ні, і ще раз ні! Не будемо карати бідолаху. Будемо справедливими. Ви ж тільки гляньте, приїжджають із Франкфурта якісь незнайомці і забирають у нього єдину подружку. Він тепер не бачить Гайді цілими тижнями, а лише вона може бути з ним на полонині. А тепер він там самісінький і тільки спостерігає, як іншим добре. Ні, треба бути справедливими. Хлопчину охопила лють, вона змусила його мститися, щоправда, помста була дурнуватою, проте коли ми розлютимося, то чи буваємо мудрими у той момент?

Старенька сіла на лавочку під ялиною і підкликала Петруся:

— Йди сюди, хлопче, стань отут, переді мною. Перестань труситися та хилитатися і послухай, що я тобі скажу. Ти штовхнув інвалідне крісло з гори, щоб його зламати. Це був злий вчинок, і ти це розумів. Так само розумів, що за такий вчинок тебе буде покарано. А як покарання не настало відразу, мусив прикладати чималих зусиль, щоб інші не взнали, хто це зробив. Але, як бачиш: коли хто щось недобре робить чи про когось погано думає, про це можуть інші люди й не знати, але той, хто це чинить, помиляється, коли думає, що цього ніхто не помічає. Наш любий Господь все чує та все бачить. І як помітить, що якась людина свій поганий вчинок приховує, то будить охоронця в людині. Цей охоронець, наданий їй із народження, і спить собі спокійно, поки той чи та, кого він охороняє, не вчинять якусь несправедливість. А коли таке стається, охоронець має в руці таку собі колючку. От нею він і починає раз за разом штрикати людину, та так, що ця людина не має спокою. А охоронець не тільки коле, він ще й голосом страху наганяє, мучить, вигукуючи: «Зараз все виявиться! От зараз ти й поплатишся!». Ось так і живе та людина в постійному страху. Немає в неї більше втіхи, зовсім безрадісно живе. Хіба з тобою зараз не те саме діється, Петре?

Похнюплений Петрусь знічено кивнув, бо саме такий стан у нього якраз і був.

— Проте в дечому ти помилився, — продовжувала бабуся, — зло, яке ти хотів зробити, виявилося добром для того, на кого було спрямоване! Я маю на увазі, що коли в Клари вже не було її крісла, а вона дуже хотіла побачити гарні квіти, то приклала максимум зусиль і навчилася ходити. Тепер вона все впевненіше й впевненіше тримається на ногах. Отож, якщо вона й далі залишиться тут, то вже зможе під вечір сама підніматися на полонину. Кожного дня це робитиме, тобто набагато частіше, ніж у возику. Бачиш, Петре, отак наш дорогий Господь може перетворити зло, спрямоване проти когось, на добро! А той, хто чинить зло, має з цього лише шкоду для самого себе. Петре, ти все зрозумів, що я хотіла сказати? Подумай добре над тим, що почув. І коли наступного разу знову закортить тобі щось погане вчинити, подумай про охоронця з колючкою та неприємним голосом. Ну то як, подумаєш?