Кізки звикли до Клари і почали їй довіряти. Тепер часто котрась підходила, щоб потертися головою об її плече, що було знаком близького знайомства та прихильності.
Отак збігали година за годиною, аж Гайді пригадала собі місцинку, де торік було дуже багато квітів. Дівчинці захотілося піти й глянути, чи їх і тепер там рясно? Чи всі розцвіли? «А от Клара не зможе побачити їх, — подумала вона, — її туди зміг би віднести дідусь, але він буде аж ввечері, а до того часу багато квіточок уже постуляють свої гарненькі очка».
Але бажання піти туди ставало сильнішим, і Гайді просто не могла всидіти на місці.
— Кларо, ти не образишся, — нерішуче почала вона, — коли я тебе ненадовго залишу, збігаю подивлюся в одне місце, як там квіти. Хоча… почекай хвильку…
Їй сяйнула гарна думка. Дівчинка підхопилася й вирвала кілька гарних кущиків травички, а після цього обхопила Сніжку за шию, та відразу задріботіла поруч, і повела кізку до Клари.
— Ось так, тепер ти не будеш більше сама, — задоволено сказала Гайді.
Кізка відразу второпала, що від неї хочуть, і лягла біля Клари. Гайді поклала на коліна подрузі травичку, а та, зрозумівши задум, радісно заявила, що вона може сміло йти за квітами, бо їй хочеться побути наодинці зі Сніжкою, ще ніколи не годувала тварин. Гайді стрімголов помчала до квіточок, а Клара, відриваючи листочок за листочком, простягувала їх кізці, а та, цілковито довірившись новій подрузі, акуратно та повільно висмикувала пашу з її рук. Одразу можна було помітити, що Сніжці по-справжньому добре: вона тихо й мирно лежала, надійно захищена, а от в отарі вона терпіла нахабство більших та сильніших кіз. Кларі видавалося просто розкішним, сидіти самій-самісінькій на горі, лише ти і кізки, що тобі безмежно довіряють і дивляться на тебе з надією. На неї найшло нестримне бажання стати собі господинею, допомагати іншим, а не тільки чекати чиєїсь допомоги. Безліч думок охопило дівчинку: зовсім нових думок, яких ніколи раніше не було, захотілося жити, насолоджуватися сонячними променями і робити щось таке, від чого й інші радітимуть, як ото зараз радіє Сніжка. Дівчинка відчула якусь нову, незвичну втіху, відчуття того, що все, відоме досі, стало нараз гарнішим і сприймається по-іншому. Дівчинка обняла кізку за шию і вигукнула з радості, що її переповнювала:
— Сніжко-о-о! Як тут, у горах, красиво-о-о! Якби ж то я могла завжди залишатися тут з вами!
Тим часом Гайді добігла до місцини, де колись росло багато квітів, і радісно скрикнула: схил аж виблискував золотом. Це квітнув чистотіл-і його росло тут сила-силенна! Серед золотавих голівок чистотілу колихалися темно-сині дзвіночки, які густо кущилися то тут, то там. На залитому сонцем схилі так пряно пахло, ніби хто розхлюпав по всьому полю коштовні парфуми. Так ароматно пахли коричневі квіточки, що висовували маленькі голівки з-помежи золотавих келихів чистотілу. Гайді спинилася, з насолодою почала дихати на повні груди, а потім різко повернулася й щодуху, захекана та схвильована, помчала до Клари.
— Ой, ти мусиш піти туди! — загукала вона ще здалеку. — Вони такі гарні, і все таке розкішне. Ввечері так уже може не бути. Як думаєш, я зможу тебе понести?
Клара здивовано глянула на схвильовану Гайді та заперечливо похитала головою:
— Та де там, ти ж набагато менша за мене… Ох, якби я тільки могла ходити!
Гайді, очевидно, спало на думку щось інше, бо вона почала розглядатися довкола. Петрусь, який раніше лежав горілиць вище від них, тепер сидів. Він уже довший час сидів отак, втупившись у них, ніби ніяк не міг повірити тому, що бачить. Він же знищив те кляте крісло, все мало скінчитися, чужачка взагалі не могла пересуватися, а тут, мало не за хвилю після цього, з’являється на пасовиську і сидить собі поруч із Гайді. Неймовірно, але таке сталося! Хлопчина міг витріщатися скільки завгодно, а дівчинка сиділа таки тут, на пасовиську!
Гайді подивилася на Петруся.
— Петре, ходи вниз! — звеліла вона.
— Не піду, — відізвався той.
— Але ти мусиш, я сама не зможу, маєш мені допомогти, давай, швидше! — наполягала дівчинка.
— Не піду, — вперся пастушок.
Гайді за кілька стрибків опинилася перед ним. Гнівно блиснувши очима, вигукнула:
— Петре, як зараз же не підеш допомагати, я таке зроблю, що дуже пошкодуєш, можеш мені повірити!
Погроза подіяла миттєво: Петрусь злякався. Він вчинив дуже зле, про такий вчинок ніхто не мав дізнатися. Досі виглядало, що скоєне залишиться в таємниці, аж тут Гайді поводиться так, ніби їй все відомо. А якщо вона знає, то неодмінно розкаже дідусеві, а перед Вуєм Петрусь мав дуже великий страх. Коли той дізнається правду про крісло чужачки!… Петрусеві ставало чимраз лячніше. Він встав і підійшов до Гайді.
Читать дальше