Йоханна Спири - Гайді. Гайді. Пригоди тривають

Пан Зеземанн схвильовано зірвався на ноги. Він розпачливо забігав по кімнаті з одного кутка в інший. Потім йому несила стало терпіти і він заговорив:

— Сновида, хвора, тужить за домівкою!? Все це відбувається в моєму домі! І ніхто нічогісінько не помітив! От як ти думаєш, дитина здорова, весела покинула домівку, приїхала до мене, а повернеться до діда змарнілою і хворою? Лікарю, як ти можеш таке від мене вимагати? Та я від сорому не зможу нікому в очі глянути! Я ніколи цього не допущу, ніколи! Займися дитиною, пройди з нею курс лікування, лікуй, як умієш і знаєш, нехай видужає, а потім нехай сама вирішує — чи хоче повертатися. Але спершу допоможи мені!

— Зеземанне, — рубонув лікар, — подумай, що ти хочеш зробити?! Стан малої — не хвороба, яку лікують порошками та мікстурами. Та то дитина! Скільки вона ще має терпіти ради твоєї пихи? Ти або відсилаєш її додому, на природу, до якої вона звикла і яка її вилікує стократ краще, ніж будь-який лікар, або хочеш, щоб вона калікою повернулася до діда, чи взагалі не повернулася туди ніколи.

Зеземанн аж укляк на місці:

— Якщо, друже, ти так вважаєш, тоді справді варіантів нема, треба діяти негайно.

Після цих слів узяв лікаря під руку, і вони так проходжувалися по кімнаті, узгоджуючи подальші дії. Пройшло немало часу, лікар зібрався додому, і через вхідні двері, які цього разу відчинив сам господар, у коридор заглянули перші вранішні промені.

Страшенно схвильований Зеземанн піднявся сходами і впевнено закрокував до опочивальні панни Роттенмаєр. Він так затарабанив у двері, що перелякана управителька з криком зірвалася з ліжка.

Вона почула, як за дверима пролунав голос господаря:

— Попрошу спішно прийти в їдальню. Потрібно підготуватися до від’їзду.

Управителька глипнула сонними очима на годинник: була п’ята година ранку. За все своє життя вона ще ніколи так рано не вставала з постелі. Що ж таке сталося? Сповнена цікавості та остраху з того, що відбудеться далі, панна заметушилася, не тямлячи, що робить, натягувала на себе щось із одягу, а потім гарячково шукала це повсюди і, звісно, ніяк не могла знайти.

Тим часом пан Зеземанн йшов по коридору і смикав за всі линви, що були з’єднані з різними дзвониками: для кожної прислуги свій дзвоник. Усі в домі заметалися спросонку, похапцем та навиворіт одягалися, бо вважали, що злісний привид напав на самого господаря, і той кличе на допомогу. Слуги збігалися в їдальню, і кожен був одягнений химерніше за іншого. Всі здивовано витріщалися на господаря, бо той зайшов свіжий та бадьорий і зовсім не виглядав на до смерті переляканого привидом. Йоганна відразу було відправлено підготувати до від’їзду коней та карету й під’їхати до парадного входу. Тінетта отримала завдання розбудити Гайді та підготувати її до подорожі. Себастян мав піти в дім, де служила тітка Дора, і привести її до Зеземанна. Тим часом в їдальню зайшла панна Роттенмаєр: одягнена вона була бездоганно, от тільки чепчик вдягнула задом наперед, так що здалеку виглядало ніби в неї вивернута за спину голова. Пан Зеземанн дивно глянув на «ранню пташку» й одразу почав давати вказівки. Управителька має негайно спакувати у валізу всі речі, які належать швейцарській дитині, так господар зазвичай називав Гайді, бо її ім’я звучало для нього дещо незвично. Крім того туди ж потрібно спакувати й частину Клариних речей, бо дитина має мати всього достатньо. Все мусить бути зроблено миттю.

Панна Роттенмаєр від несподіванки заклякла, як соляний стовп, і тільки витріщалася на хазяїна. Вона ж бо дуже сподівалася, що він хоче їй особисто довірити історію про жахливі нічні пригоди, коли уздрів привида. Проте замість цікавої оповіді, яку за дня набагато приємніше послухати, аніж, скажімо, ввечері, бо тоді моторошно — цілковито прозаїчне та ще й трудомістке завдання!? Управителька ніяк не могла оговтатися, кліпала очима та не могла зрушити з місця. Вона все ще очікувала якихось пояснень.

Але господар нічого пояснювати не хотів, а просто встав і, залишивши панну Роттенмаєр стояти посеред кімнати, пішов до Клари. Як він і підозрював — метушня в домі не пройшла непомітно для доньки: вона прокинулася й прислуховуючись до шуму в коридорі та кімнатах, намагалася зрозуміти, що би це все могло означати. Татко присів на крайчик її постелі й розповів усе: привид, який з’являвся у них в домі, — це Гайді, що як встановив лікар, хвора на сомнамбулізм. Вона в такому стані може навіть видертися на дах, а це дуже небезпечно. Тому вирішено негайно відіслати дитину додому, бо брати на себе відповідальність за неї він не може. Клара має зрозуміти, що його рішення єдино правильне і по іншому вчинити не можна. Донька дуже болісно відреагувала на таку звістку та намагалася знайти якесь вирішення проблеми, проте татко твердо дотримувався своєї думки, пообіцяв, правда, що якщо не буде плачів, то наступного року поїде з Кларою до Швейцарії. Тому дівчинка мусила змиритися з неминучим. Вона навіть знайшла собі втіху: попросила, щоб валізу для Гайді принесли в її кімнату, і вона, собі на радість, вказуватиме, що туди покласти. Татко радо погодився на таку пропозицію, бо доньку треба було якось розвеселити, та й дитина піде від них не з порожніми руками. Тим часом Себастян привів тітку Дору і та з нетерпінням очікувала в передпокої, бо не знала навіщо її так рано сюди привели. А раз привели вдосвіта, то, мабуть, трапилось щось надзвичайне. До неї підійшов пан Зеземанн та розповів про стан Гайді, сказав також, що його бажанням є негайно відіслати дитину додому. Тітка була дуже розчарована таким поворотом подій. Вона всього сподівалася, але не такого! Дорка пригадала собі слова старого, якими він їх спровадив із полонини. Сказав, щоб вона більше на очі йому не потрапляла. Тому привести малу старому, забрати її в нього, а потім знову привести, видавалося Дорці не особливо привабливим. Отож, довго не роздумуючи, вона вельми переконливо довела, що сьогодні, на жаль, від’їхати ніяк не може і в найближчі дні теж така зайнята, що не знає чи взагалі зможе поїхати з Франкфурта. Пан Зеземанн зрозумів усе, тому сказав Дорці, що вона може залагоджувати свої справи, він її більше не затримуватиме. Господар велів покликати до себе Себастяна, а коли той прийшов, наказав готуватися до подорожі. Сьогодні лакей має виїхати з дитиною до Базеля, а завтра — привезти її додому. Після чого нехай відразу повертається назад. На словах він передавати не має нічого, бо пан Зеземанн напише листа, в якому все пояснить.