Йоханна Спири - Гайді. Гайді. Пригоди тривають

Вже кілька днів поспіль панна Роттенмаєр задумливо сновигала — туди-сюди. Коли на землю лягали сутінки, управителька йшла з однієї кімнати в іншу, або ж проходила довгим коридором, деколи різко поверталася або похапцем оглядала слабо освітлені кутки. Вона поводилася так, ніби боялася, що хтось підкрадеться тихцем і почне смикати ззаду за спідницю. Ходила лише тими кімнатами, що були заселені. А як треба було чогось із верхніх поверхів, де розташовувалися святково облаштовані кімнати для гостей, або ж навпаки: з найнижчих покоїв, де була величезна зала, яка таємничо й похмуро відлунювала кожен крок та уважно спостерігала з портретів суворими очима представників роду, в пишних білих жабо та стоячих комірах, управителька завжди кликала з собою Тінетту. Власне кажучи, покоївка чинила так само. Коли їй потрібно було залагодити якісь справи нагорі або ж у нижніх кімнатах, вона кликала Себастяна на допомогу, мотивуючи це тим, що сама таке тяжке не принесе. Дивним чином Себастян чинив так само: як треба було щось зробити в кімнатах, де ніхто не живе, він кликав у супровід Йоганна, мовляв, на той випадок, як сам не справиться. Кожен, кого кликали з собою, йшов слідом, не заперечуючи, хоча досить часто роботу могла виконати й одна людина. Скидалось на те, що кожен беззастережно погоджувався на той випадок, коли самому когось із собою кликати доведеться. Як бувало, що комусь треба було йти у віддалені кімнати, кухарка, яка вже багато років працювала в Зеземанна, глибокодумно помішувала в каструлі і киваючи головою, зітхала:

— Добре, що мені не треба цього робити, ото було б переживання!

В деякий час у домі Зеземанна відбувалися надзвичайно дивовижні та таємничі події: кожного ранку, коли прислуга сходила вниз, двері будинку були розчахнуті навстіж, і ніде нікого, хто би це міг зробити, видно не було. Вперше, коли це трапилося, одразу кинулися оглядати всі кімнати та закапелки в будинку, щоб побачити, що вкрадено. Подумали: злодій сховався за дня в будинкові, а вночі утік з награбованим. Проте все лежало на своїх місцях і нічого не пропало. Наступного вечора двері не тільки зачинили на додаткові замки, але й на грубезний, з балку товщиною, засув. Та всі старання були даремними: зранку двері знову були розчахнуті навстіж. Прислуга, що прийшла, як тільки-но почав сіріти ранок, саме такими їх і застала: розчахнутими. І це, коли в навколишніх будинках всі ще спали мертвим сном, і вікна та двері там були зачинені наглухо. Нарешті Себастян та Йоганнес, після постійних умовлянь домоправительки, зібрали всю волю в кулак та погодилися провести ніч у кімнаті внизу, яка мала вихід на велику залу, щоб побачити, хто чинить шкоду. Панна Роттенмаєр назбирала сміливцям усілякої зброї, яка належала пану Зеземанну, а також дала, щоб підтримати бойовий дух для нападу, а як треба буде то й оборони — цілу сулію лікеру.

У визначений вечір обидва чоловіки посідали в кімнаті внизу й одразу почали підкріплювати свій бойовий дух. Як наслідок, вони не тільки стали безмежно хоробрими, але й спочатку невпинно балакучими, а зрештою й страшенно сонними. Отож їхнє чатування закінчилося тим, що обидва відкинулися на спинки крісел і міцно позасинали. Коли старий годинник на вежі пробив північ, першим прочунявся Себастян і спробував розбудити свого брата по зброї. Але кучера розібрало добряче, і він ніяк не приходив до тями. На оклики Себастяна Йоганнес лишень мотляв головою перекочуючи її з одного краю м’якої спинки крісла на інший. Залишившись практично сам на чатах, Себастян одразу протверезів і почав пильно прислухатися до того, що відбувається за зачиненими дверима кімнати, в якій обидва вартували. Була пізня година, і кругом, навіть на вулиці, стояла мертва тиша. Сон Себастяна не брав, бо йому в цій абсолютній тиші зробилося лячно, він почав тихенько кликати кучера й час від часу його термосити.

Нарешті, коли годинник бемкнув першу годину ночі, Йоганнес прочуняв та пригадав, чого сидить тут, а не солодко спить у своєму ліжкові. Нараз він зробився мужнім, скочив на ноги й кинувся до дверей зі словами:

— Вперед, Себастяне, підемо подивимося, що там і до чого, нічого не бійся, йди за мною!

Йоганнес розчахнув злегка причинені двері й вийшов. Свиснув струмінь повітря, і протяг загасив свічку в кучеровій руці.

Очевидно запас мужності в Йоганнеса зійшов нанівець, бо в ту саму хвилину він позадкував та так активно, що мало не збив із ніг лакея, що прикривав його тили. Кучер шарпнув його назад у кімнату, хряснув дверима та гарячково прокручував ключ в замковій шпарині, доки той обертався. Лише після цього дістав сірники, тремтячими руками висяркав пломінець та запалив загаслу свічку. Себастян не міг збагнути, що трапилося: він стояв за широкою спиною Йоганнеса, а тому не бачив нічого і протягу не відчув. Але коли у світлі ще раз запаленої свічки глянув на товариша, то аж зойкнув: Йоганнес стояв посеред кімнати білий, наче крейда, та трусився весь, як осиковий листок.