Йоханна Спири - Гайді. Гайді. Пригоди тривають

Пасовисько, де Петрусь цілий день пас своїх кіз, лежало в підніжжі високої скелі, яка знизу заросла ялинами та чагарником, але чим далі у стрімку височінь — рослин ставало все менше, а гола вершина, що підпирала небо, сіріла похмурим каменюччям. Із однієї сторони полонина різко обривалася глибокою ущелиною, тож дідусь мав слушність, коли попереджав про небезпеку. Коли діти з отарою дісталися нарешті пасовища, Петрусь зняв із плеча торбинку й дбайливо поклав її у заглибину в ґрунті. Він знав, що кожної миті може налетіти вихор і покотити його дорогоцінні статки з гори. Після цього хлопчик розлігся на шовковій травичці пасовиська, бо мусив відпочити від втомливого сходження.

Тим часом Гайді акуратно загорнула квіти у фартушок, який зняла і поклала у заглибину до торбинки з харчами. Після цього вона всілася коло Петруся та почала розглядатися навкруги.

Глибоко внизу лежала долина, освітлена променями вранішнього сонця. Перед дівчинкою розкинулися широчезні снігові поля, які частково вкривали гірське пасмо. Над ним впиралася у небо велетенська скеля, а по її боках стриміли шпичаками скелі-вежі, які серйозно та похмуро втупилися у маленьку Гайді внизу. Дитина сиділа тихенько, як мишка, і тільки крутила голівкою в різні боки, все розглядаючи. А навколо зависла мертва тиша, і лише ледь-ледь бринів у ніжних келишках синіх дзвіночків та золотистих рокитників вітерець, легенько та привітно колихаючи їх на тонесеньких стебельцях. Петрусь від переживань задрімав у тій тиші, а кози розбрелися чагарниками. Гайді зробилося так добре на душі, як ніколи досі. Вона насолоджувалася сонячними променями, свіжим повітрям, ніжним ароматом квітів. Дівчинка вже нічого більше не хотіла: лиш би все так і залишалося — без змін. Пройшов деякий час і Гайді, розглядаючи одну гору за іншою, почала вже розпізнавати їх, ніби вони мали тепер кожна своє, і вже зовсім не зле, а приязне обличчя, ніби вони стали їй добрими друзями.

Зненацька тиша урвалася голосним та пронизливим пташиним зойком впереміш із клекотанням. Звук лунав з неба, і коли Гайді глянула угору, то побачила там такого великого птаха, якого ще ніколи не бачила. Птах, розмахуючи широченними крилами, голосно скрикуючи, кружляв над Гайді.

— Петре, Петре, прокинься! — гукнула вона, — глянь, хижий птах, он там, у небі!

Петрусь, прокинувшись від оклику, піднявся і подивився догори, куди вказувала Гайді. Птах продовжував кружляти, чим раз вище і вище занурюючись в небесну синяву, аж доки не зник з виду за сірою вершиною.

— Куди він полетів? — запитала Гайді, яка весь цей час пильно стежила за польотом орла.

— Додому, до свого гнізда, — відповів Петрусь.

— То в нього дім високо у горах? Як це гарно високо в горах жити! А чого він так скрикує?

— Бо мусить.

— А давай виліземо нагору і подивимося на його хатку, — запропонувала Гайді.

— Ага, відразу поліземо, на скелю дряпатися будемо, — перекривив її голосно Петрусь, — там навіть коза вилізти не може, а Вуй заборонив тобі на скелі спинатися, я пильнувати маю.

Хлопчик почав дуже голосно свистати і викрикувати. Гайді не знала, що воно й до чого, а от кози розумілися на цій мові: одна за другою вони спускалися схилом і вистрибували з чагарників. І ось на відкритому місці зібралася вся отара: одні ще скубали ароматні стебельця, інші ганяли туди-сюди по схилові, а решта буцалися знічев’я одна з другою ріжками та лобами. Гайді скочила і побігла до кізок. Їй все було цікаво, бо це були нові приємні враження: спостерігати за тваринками, які стрибали і веселилися по-своєму, по-козячому. Гайді й собі стрибала від однієї кізки до іншої. Мала знайомилася з кожною окремо: Кізки всі були особливими. Кожна цікава і з власними манерами поведінки. Тим часом Петрусь дістав торбинку з харчами і акуратно розклав чотири шматки прямокутничком: свою їжу ближче до себе, два більших кусні — навпроти для Гайді.

Після цього взяв горнятко і надоїв у нього по самі вінця смачного свіжого молочка від Білки. Поставивши горнятко посередині чотирикутника, почав кликати Гайді. Гукати малу довелося набагато довше, ніж скликати кізочок в отару. Вона так захопилася різноманітними стрибками та забавами своїх нових друзів, що крім них нічого не бачила, й не чула. Проте Петрусь був фахівцем із питань — «як докричатися». Кликав-кликав, аж скелі почали повторювати відгомін його голосу. Гайді залишила своїх подруг і прибігла до нього. Коли побачила гарненько накритий стіл, то аж застрибала, так він їй сподобався.