Хулио Кортасар - Таємна зброя

— Бідна мадам Франсіне, — сказав він, лагідно торкнувшись моєї голови. — Вас залишили саму і, звісно, не дали нічого випити.

— Зараз прийдуть сказати, що я можу вертатися додому, пане, — відповіла я. Мене зовсім не зачепило, що він дозволив собі вільність торкнутися моєї голови.

— Що можете вертатися, що можете вертатися… Хіба хтось потребує, щоб йому давали дозвіл щось зробити? — сказав мсьє Бебе, сідаючи навпроти мене.

Він знову підняв свою склянку, але поставив її на стіл, пішов пошукав іще одну чисту і наповнив її якимось трунком чайного кольору.

— Мадам Франсіне, ми вип’ємо разом, — сказав він, подаючи мені склянку. — Адже ви любите віскі.

— Боже мій, пане, — сказала я перестрашено. — Крім вина і маленького перно у Гюстава по суботах, я не знаю, що таке пити.

— Ви справді ніколи не пили віскі? — спитав мсьє Бебе зачудовано. — Лише один ковточок. Побачите, яке воно добре. Ну ж бо, мадам Франсіне, наберіться духу. Перший ковток — це найважче… — І він заходився декламувати вірш, який я не запам’ятала, там йшлося про моряків з якогось дивного місця. Я◦зробила ковток віскі, і воно видалось мені таким запашним, що я зробила ще один, а потім ще. Мсьє Бебе смакував свою горілку та із замилуванням дивився на мене.

— Із вами дуже приємно, мадам Франсіне, — казав він. — На щастя, ви немолода, з вами можна бути другом… На вас тільки глянеш і розумієш, що ви добра, як тітонька з провінції, хтось, кого можна оточити ласкою, і хто може оточити ласкою тебе, але без небезпеки, без небезпеки… От Ніна має тітоньку в Пуату, вона присилає йому курчат, кошики городини і навіть мед… Хіба це не чудово?

— Певно, що так, пане, — сказала я, дозволивши йому налити мені ще трохи, якщо для нього це така приємність. — Завжди гарно мати когось, хто дбає про тебе, особливо коли ти такий молодий. У старості не лишається іншої ради, як самому думати про себе, бо усі решта… От візьмімо мене, наприклад. Коли помер мій Жорж…

— Випийте ще, мадам Франсіне. Нінина тітонька живе далеко і присилає курчат, та й тільки всього… Немає небезпеки родинних історій.

Мені так ударило в памороки, що я навіть не боялася, що буде, коли увійде мсьє Родолос і застане мене за тим, що я сиджу в кухні і розмовляю з одним із гостей. Мені було приємно дивитися на мсьє Бебе, чути його сміх, доволі різкий, мабуть, через випите. А◦йому подобалося, що я на нього дивлюся, хоча попервах він видався мені трохи недовірливим, та потім тільки те і робив, що усміхався і пив, не зводячи з мене погляду. Я◦знаю, що він був страшенно п’яний, бо Аліса розказала мені, скільки вони випили, а ще з того, як у мсьє Бебе блищали очі. Якби він не був п’яний, то що робив би на кухні з такою старою порхавкою, як я? Та інші також були п’яні, а проте мсьє Бебе єдиний склав мені компанію, єдиний налив мені випити і погладив по голові, хоч це негоже. Тому мені було так добре з мсьє Бебе, і я дивилася на нього все більше і більше, а йому подобалося, що на нього дивляться, бо раз чи двічі він повернувся трохи у профіль, ніс у нього був дуже гарний, як у статуї. Він увесь був, наче статуя, особливо у своєму білому костюмі. Навіть те, що він пив, було білим, і сам він був такий блідий, що мені було трохи лячно за нього. Було видно, що він сидить у чотирьох стінах, як чимало молодих тепер. Мені хотілося сказати йому про це, та хто я така, щоби давати поради такому панові, як він. Крім того, мені не стало на це часу, бо щось гупнуло у двері і увійшов мсьє Лулу, тягнучи за собою датського дога, пов’язаного фіранкою, яку скрутили, аби вийшло щось таке ніби мотузка. Він був набагато п’яніший, ніж мсьє Бебе, і мало не впав, коли дог обернувся кругом і сплутав йому ноги фіранкою. У коридорі було чутно голоси, і з’явився сивоволосий пан, либонь, то був мсьє Розе, за ним — розпашіла і дуже збуджена мадам Розе і худий молодик з таким чорним волоссям, якого я ніколи не бачила. Всі намагалася виручити мсьє Лулу, якого дог сплутував фіранкою, і при тому сміялися і на все горло жартували. Ніхто не звертав на мене уваги, аж тут мене побачила мадам Розе і зробилася серйозною. Я◦не розчула, що вона сказала сивому панові, який подивився на мою склянку (вона була порожня, але поруч стояла пляшка), мсьє Розе глянув на мсьє Бебе і зробив обурений жест, а мсьє Бебе підморгнув йому і, відкинувшись на спинку стільця, залився сміхом. Я◦дуже збентежилась, тож мені здалося, що найкраще буде підвестися і привітати усіх поклоном, а потім відійти убік і зачекати. Мадам Розе вийшла з кухні, і за мить увійшли Аліса і мсьє Родолос, які підійшли до мене і зробили знак йти за ними. Я◦вклонилася усім присутнім, але не думаю, що хтось це помітив, бо усі заспокоювали мсьє Лулу, який нараз розплакався і говорив щось незрозуміле, вказуючи на мсьє Бебе. Останнє, що я запам’ятала, був мсьє Бебе, який, відкинувшись на спинку стільця, сміявся.