Хулио Кортасар - Таємна зброя

— Це ви їх будете глядіти? — спитала. Голос вона мала трохи пискливий, але була дуже гарною, тут не заперечиш.

— Я◦мадам Франсіне, до ваших послуг, — сказала я, вітаючись.

— Фідо дуже делікатний. Візьміть його. Так, на руки. Він вас не забруднить, я сама купаю його щоранку. Я◦вже казала, що він дуже делікатний. Не дозволяйте йому плутатися з тими. Часто давайте йому пити.

Собача спокійно сиділо в мене на колінах, та мені однаково було трохи бридко. Велетенський датський дог, увесь в чорних плямах, підійшов і став його обнюхувати, як це заведено у псів, і панночка Люсьєнн верескнула і дала йому копняка. Пан Родолос так і стояв у дверях, було видно, що він до цього звик.

— От бачите, от бачите, — кричала панночка Люсьєнн. — Я◦не хочу, щоб таке траплялося, і ви не повинні цього дозволяти. Мама ж вам пояснила? Ви не підете звідси, доки не закінчиться party . А◦коли Фідо почується зле і стане плакати, постукайте у двері, щоб цей мене сповістив.

Вона пішла, не глянувши на мене, та спершу знову взяла пекінеса на руки і цілувала, доки він не почав скавуліти. Мсьє Родолос залишився іще на хвильку.

— Собаки не є злі, мадам Франсіне, — сказав він. — У кожному разі, якщо буде якась проблема, постукайте у двері і я прийду. Не хвилюйтесь, — додав він, наче це спало йому на думку в останню мить, і вийшов, обережно зачинивши за собою двері. Цікаво, чи ззовні він не замкнув їх на засув, та я переборола спокусу піти подивитися, бо, гадаю, тоді почувалася би значно гірше.

Насправді глядіти псів було неважко. Вони не гризлися, і те, що мадам Розе сказала про Манюню, не було правдою, принаймні ще не почалося. Природно, що заледве двері зачинилися, я відпустила гидкого пекінеса і дала йому спокійно вовтузитися з іншими. Він був найприкріший, увесь час задирався, та вони нічого йому не робили і навіть запрошували до гри. Час від часу вони хлебтали воду чи їли смаковите м’ясо із мисок. Вибачайте на слові, але я чулася майже голодною, коли бачила таке чудове м’ясо в мисках.

Іноді десь здалеку доносився сміх, і не знаю: чи це тому, що мені було відомо, що буде музика (мені про це сказала Аліса в кухні), але мені здалося, що я чую звуки фортепіано, хоч, може, то було в іншому помешканні. Час тягнувся дуже довго, передовсім через єдину, таку тьмяну, лампочку, що звисала зі стелі. Чотири пси скоро заснули, а Фідо і Фіфін (не знаю, чи то була Фіфін, але мені здалося, що вона) певний час бавилися, кусаючи одне одного за вуха, і врешті, добряче нахлебтавшись води, полягали одне навпроти одного на підстилці. Іноді мені здавалося, що я чую ззовні кроки, і я бігла взяти на руки Фідо — а що, як увійде панночка Люсьєнн. Але ніхто не прийшов, і минуло багато часу, аж я почала дрімати на стільці і мені навіть хотілося вимкнути світло, щоби по-справжньому заснути на одній із порожніх підстилок.

Не скажу, що я не була рада, коли Аліса прийшла за мною. Обличчя в Аліси горіло, і було видно, що вона таки ще збуджена прийомом і всім тим, що вони, либонь, обговорювали на кухні з іншими служницями і мсьє Родолосом.

— Мадам Франсіне, ви просто диво, — сказала вона. — Пані точно буде дуже задоволена і завжди вас кликатиме. Остання, що приходила, не змогла добитися, щоб вони сиділи тихо, і панночці Люсьєнн навіть довелося облишити танці і прийти, щоб зайнятися ними. Подивіться, як вони сплять!

— Гості вже пішли? — спитала я, трохи засоромлена її компліментами.

— Гості так, але є інші, які мов родина і завжди залишаються ще трохи. Усі добряче випили, можу вас запевнити. Навіть пан, який вдома ніколи не п’є, прийшов дуже задоволений на кухню і жартував зі мною і Жинетт про те, як добре ми подали вечерю, і обдарував кожну з нас стома франками. Думаю, що вам також дадуть якусь приплату. Панночка Люсьєнн досі танцює зі своїм нареченим, а мсьє Бебе і його друзі грають у переодягання.

— Отже мені треба буде залишитися?

— Ні, пані сказала, що коли підуть депутат та інші, собак треба буде випустити. Вони люблять бавитися з ними у вітальні. Я◦візьму Фідо, а вам треба просто піти зі мною на кухню.

Я◦пішла за нею, страшенно втомлена і засинаючи на ходу, але сповнена цікавості побачити щось від свята, навіть якщо це будуть келихи і тарілки на кухні. І я їх побачила, бо вони громадилися на кухні повсюди, а ще — пляшки від шампанського і віскі, і в деяких на денці ще щось залишалося. На кухні горіли люмінесцентні лампи, і мене засліпили усі ті білі шафи, усі ті полиці, де виблискували столові прибори і каструлі. Жинетт виявилася рудоволосою коротухою, вона була дуже збуджена і зустріла Алісу хихотінням і мигами. Здавалася доволі безсоромною, як багато нинішніх дівуль.