Генри Торо - Волден, або Життя в лісах

У післямові до академічного видання російського перекладу «Волдену» інший радянський дослідник у дуже схожій тональності стверджував, що «найменування трансценденталісти дали гуртку його критики, що висміювали надмірну абстрактність прагнень („за межами чуттєвого пізнання“) і дещо пишномовну літературну манеру членів гуртка. Ті, однак, залишили за собою цю назву, але вклали в неї інший, гуманістичний сенс, спрямований проти вульгарно-буржуазного, утилітарно-практичного підходу до дійсності» [18] Старцев Л. И. Генри Торо и его «Уолден» / А. Старцев // Уолден, или жизнь в лесу / Торо Г. Д.; подгот.: З. Е. Александрова и др. — 2-е изд. — М.: Наука, 1979. — С. 389. .

Зрозуміло, що такі зверхньо-поблажливі зауваження відваджували й нині відваджують багатьох потенційних читачів Емерсона та його однодумців від серйозного філософського осмислення їхньої спадщини. У випадку з Торо це ставлення дає про себе знати ще більшою мірою. Як про філософа про нього в Україні ледь згадують. Основним джерелом уявлень щодо Торо була й залишається вже цитована вище невеличка книжка Покровського, що з'явилася ще 1983 року в серії малоформатних науково-популярних видань «Мислителі минулого» («Мыслители прошлого» [19] Покровский Н. Е. Генри Торо / Н. Покровский. — М.: Мысль, 1983. — 187 с. ). Втім, і в Америці філософський статус Торової спадщини лишається дещо проблематичним. Наприклад, відомий американський біограф і теоретик біографічного жанру Леон Едель свого часу взагалі заявив, що як мислитель Торо поступається Емерсону, а як художник — іншому відомому конкордському трансценденталісту письменнику Натаніелеві Готорну [20] Edel L. Henry D. Thoreau. University of Minnesota Pamphlets on American Writers; No. 90 / L. Edel. — Minneapolis: University of Minnesota Press, 1970. — P. 5. .

Не таємниця також, що на формування поглядів Торо, як і багатьох інших трансценденталістів, дуже вплинули такі позаакадемічні мислителі-літератори, як Вільям Вордсворт, Семюел Тейлор Колридж та Томас Карлайл. Особисто для Торо велике значення мала антична література. Він знав грецьку й латину, захоплювався Гомером, перекладав Есхіла. Разом з тим більше любив східну філософію, ніж західну.

Одним із найдорогоцінніших подарунків, отриманих за життя, Торо вважав сорокачотиритомне зібрання творів східної релігійної філософії. У 1844-му в трансценденталістському журналі «Циферблат» («The Dial») був опублікований перший у США переклад буддистської «Сутри лотоса», зроблений Торо з французького варіанта. У «Волдені» є цитати з перекладів Конфуція, також із французького варіанта. Перша Торова книжка («Тиждень на річках Конкорд та Мерімак» [21] Ця книжка була написана в період з 1845 до 1847 р. і вперше опублікована 1849 р. У ній ідеться про подорож на каное річками Нової Англії, здійснену Торо у 1839 р. разом із братом Джоном. ), на перший погляд, була просто описом подорожі на човні разом з братом. Однак у цьому тексті йшлося про заглиблення у власну свідомість у пошуках трансцендентальних засад людського буття, причому автор звернувся до індуїстської символіки (сім розділів відповідали не тільки дням тижня, а й рівням медитації). У цьому ж творі Торо порівняв філософію з поезією та фактично віддав перевагу останній, заявивши, що «поет використовує результати науки й філософії та узагальнює їхні найширші дедуктивні висновки» [22] Thoreau Н. D. A Week on the Concord and Merrimack Rivers / H. D. Thoreau. — New York: Dover Publications, 2016. — P. 236. . У щоденниковому записі, зробленому кілька років по тому (26 січня 1852 р.), він висловився з цього приводу ще відвертіше: «Поезія передбачає всю істину. Філософія виражає її частину» [23] Thoreau H. D. Journal III: September 16, 1851 — April 30, 1852 / H. D. Thoreau // The writings of Henry David Thoreau. Manuscript ed. — V. 9. — Boston: Houghton Mifflin, 1906. — P. 232. Такого ієрархічного погляду Торо дотримувався не завжди. У щоденниковому записі, зробленому в двадцятирічному віці (17 грудня 1837 р.), він висловлював сподівання на те, що «на останній стадії цивілізації поезія, релігія та філософія будуть єдині». (Thoreau Н. D. Journal І, 1837–1846 / Н. D. Thoreau // The writings of Henry David Thoreau. Manuscript ed. — V. 7. — Boston: Houghton Mifflin, 1906. — P. 18). . Однак, на думку Торо, ні філософія, ні навіть поезія не могли дорівнятися до звичайних спостережень за самою природою. Наприклад, у своєму вірші «Літній дощ» Торо заявив, що дуже цінує Гомера, але готовий про нього забути заради спостереження за змаганням мурах [24] Thoreau H. D. A Week on the Concord and Merrimack Rivers / H. D. Thoreau. — New York: Dover Publications, 2016. — P. 196. .

Отже, відмінність від академічної філософії, зокрема від представників континентального трансценденталізму, мала місце. Але між останніми та їхніми американськими послідовниками загалом і Торо зокрема не пролягала прірва. Наприклад, один із перших американських трансценденталістів о. Фредерик Генрі Гедж, який у 1836-му, власне, й заснував у Масачусетсі відповідний клуб, у юності навчався в Німеччині й повернувся звідти з добрим знанням трансцендентальної філософії Канта. Розгорнуте обґрунтування історико-філософської значущості американського трансценденталізму, зокрема філософії Торо й Емерсона, можна знайти у вже згадуваного Стенлі Кейвела. Цей славетний гарвардський професор побачив у назві «трансценденталісти» не відлуння іронії критиків або неприйняття «вульгарно-буржуазного, утилітарно-практичного підходу до дійсності», а відверте визнання Емерсоном та його однодумцями свого глибокого ідейного зв'язку з філософією Канта та його вченням про те, що «людина живе у двох світах, в одному з яких вона вільна, а в другому підпорядкована закономірності; і що ідея розуму є ідеєю, до якої слід прагнути» [25] Cavell S. The Senses of Walden: An Expanded Edition / S. Cavell. — Chicago: University of Chicago Press, 1992. — P. 94. . Не поверховим, а фаховим та плідним вважає Кейвел і зв'язок між філософськими поглядами Канта й Торо. На його думку, останній цілком коректно сприйняв Кантову ідею про те, що для пізнання об'єкта потрібні трансцендентальні (апріорні) передумови, однак переосмислив її творчо, вирішивши, що ці апріорні передумови пізнаються не апріорно, а експериментальним шляхом, або ж, як сказав◦би Геґель, історично. Розвиваючи цю думку, Кейвел стверджує, що «Волден» можна розглядати як відповідь на виклик філософського скептицизму, причому не тільки у теоретико-пізнавальній площині. Йдеться про «відновлення об'єкта у тій формі, в якій ця проблема залишилась від Канта й була підхоплена німецькими ідеалістами та поетами-романтиками, а саме — як відновлення речі в собі й особливо стосунків між суб'єктом пізнання та його об'єктом» [26] Там само. — Р. 95. .