Генри Торо - Волден, або Життя в лісах

Ідейний та особистий зв'язок, що встановився між Торо та Емерсоном, мав величезне значення і для кожного з них, і для розвитку всього руху американських трансценденталістів . На думку впливового американського філософа кінця XX — початку XXI століття Стенлі Кейвела, саме Торо судилося стати бездоганним інтерпретатором Емерсона [10] «Я… визнаю Торо найчистішим інтерпретатором Емерсона, у цьому ніхто не був настільки точний, ніхто більше не сягнув такої вичерпності». Cavell S. This New Yet Unapproachable America: Lectures after Emerson after Wittgenstein. Frederick Ives Carpenter Lectures; 1987 / S. Cavell. — Albuquerque, N.M.: Living Batch Press, 1989. — P. 84. , а літературознавець Гарольд Блум вважав, що Торо став «одним із головних Емерсонових творінь» [11] Bloom H. Editor's Note; Introduction // Henry David Thoreau: (Updated Edition) / H. Bloom (Ed.). — New York: Infobase Learning, 2007. — P. VII. . Ба більше, за життя Торо і ще довго після його смерті, аж до XX століття, його сприймали передусім як одного з послідовників Емерсона. Так, згодом він перетворився на цілком самодостатню фігуру [12] Згадаємо деякі важливі віхи цього процесу. У 1939-му була опублікована популярна біографія Торо (Canby Н. S. Thoreau / Н. S. Canby. — Boston: Houghton Mifflin Co., 1939), яка стала бестселером і зробила його ім'я широко відомим. 1941 р. у Конкорді було засноване товариство шанувальників його постаті та спадщини ( The Thoreau Society ), що стало одним із найзначніших літературних товариств США. Символи остаточного визнання Генрі Торо на загальнонаціональному рівні з'явилися в 1960-ті: 6 травня 1962-го на вшанування сторіччя з дати смерті філософа в залі слави великих американців у Нью-Йоркському університеті було встановлено бюст конкордського мислителя, а у 1967-му, на честь 150-ї річниці від дня народження Торо, у США було випущено поштову марку з його зображенням. , однак для того, щоб належним чином оцінити значення розмислів Торо, треба також уточнити, ким був Емерсон і якого ґатунку трансценденталізм розвивався за його активною участю в Америці.

У наших широтах добре відомо, що Ральф Волдо Емерсон — один із видатних чи навіть найвидатніший американський мислитель XIX століття. Час від часу про нього згадують у вітчизняній історико-філософській літературі. Зокрема у праці Тараса Лютого «Ніцше. Самоперевершення» доволі детально простежено вплив розмислів Емерсона, передусім його концептів «довіри до себе» чи «опори на себе» ( self-reliance ), на еволюцію поглядів генія континентальної (європейської) філософії Фридриха Ніцше [13] Лютий T. Ніцше. Самоперевершення / T. Лютий. — К.: Темпора, 2016. — С. 282–285 та ін. . Визнано також, що Емерсонів трансценденталізм можна розглядати як передвістя прагматизму — самобутньої філософської традиції, що розвинулася в Америці на межі XIX та XX століть. У праці вітчизняної дослідниці Ніни Поліщук «Філософія прагматизму» є окремий підрозділ «Романтичний трансценденталізм Р. В. Емерсона», де розглянуто вплив останнього не тільки на таких класиків прагматизму, як Вільям Джеймс і Джон Д'юї, а й безпосередньо на відомих неопрагматистів новітніх часів, як-от Ричард Рорті та Корнел Вест [14] Поліщук Н. Філософія прагматизму / Н. Поліщук. — К.: Український Центр духовної культури, 2012. — С. 9 — 30. .

Разом з тим окремих філософських досліджень, які були б присвячені не тільки впливам Емерсона на інших мислителів, а й аналізу його багатої спадщини, у нас поки немає. Бракує уваги також і до американського трансценденталізму загалом. На тлі таких шляхів розвитку думки, як континентальний трансценденталізм , що був започаткований ще у XVIII столітті Імануїлом Кантом, та традиції аналітичної філософії , експортованої в Америку з Європи у XX столітті, американський трансценденталізм XIX століття ледь не зникає з поля зору вітчизняних філософів та істориків філософії. Майже не враховано, що йдеться про видатне явище в духовній історії Америки, значення якого відчувається й донині. Великою мірою саме завдяки таким романтично налаштованим новоанглійським трансценденталістам, як Емерсон і його однодумці, на землях, де на початку XVII століття оселилися перші американські колоністи і довгий час домінував ригористичний пуританізм, зародилася сучасна плюралістична й різнобарвна, емансипована й релігійно толерантна, дбайлива до природи і сприятлива для розвитку наук і мистецтв, життєлюбна й адогматична Америка.

Ставлення до американського трансценденталізму, що домінує в Україні в пострадянські часи, мало чим відрізняється від сформованого ще за часів СРСР. Навіть Нікіта Покровський, один із небагатьох радянських та пострадянських дослідників та шанувальників ранньої американської філософії, з готовністю визнавав численні фахові слабкості конкордських мислителів. Зокрема, він наголошував, що Емерсон та його послідовники «не прагнули сказати нове слово в системотворній академічній філософії» [15] Покровский Н. Е. Генри Topo / Н. Покровский. — М.: Мысль, 1983. — С. 45. У пострадянські часи Покровський видав більшу за обсягом книжку, присвячену лідеру американського трансценденталізму: Покровский Н. Ральф Уолдо Эмерсон. В поисках своей Вселенной / Н. Покровский. — Центр американских исследований в Конкорде, 1995. — 374 с. Однак до активного книжкового обігу ця публікація не потрапила й істотного впливу на теренах України не мала. Окрім того, вона сама написана не в академічному, а радше в белетристичному ключі. . Філософська освіта самого Торо, за словами Покровського, виявилася доволі сумбурною й фрагментарною: «…досить детальне ознайомлення з вочевидь другорядними авторами поєднувалося у нього з ігноруванням філософських творів великих мислителів» [16] Покровский Н. Е. Генри Торо / Н. Покровский. — М.: Мысль, 1983. — С. 22, 45. . На думку Покровського, це було цілком природно — як з огляду на загальний низький рівень філософської освіти в тодішній Америці, так і з урахуванням того, що самі представники американського трансценденталізму, хоч і шанували своїх старших німецьких колег (Канта, Фіхте й Шелінґа), «не заглиблювалися в детальний аналіз гносеологічних і онтологічних доктрин німецьких філософів. Вони прагнули сприйняти сам дух німецького ідеалізму, засвоїти насамперед його образно-художній, а не понятійно-філософський бік. Тому при знайомстві з німецьким класичним ідеалізмом американські трансценденталісти в більшості випадків задовольнялися даними, отриманими з „других рук“» [17] Там само. — С. 46. .