Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

Звідти вони продовжили свою подорож, і Дон Кі-хот запалився бажанням довідатися, куди й навіщо перевозив зброю чоловік, який їх випередив, а що той відмовився розповідати про це доти, поки не дасть корму своєму мулові, то Дон Кіхот зохотився йому допомагати: просіяти ячмінь та вичистити ясла, й цим подавши дивовижний приклад смирення. І то була, безперечно, одна з найцікавіших пригод нашого кабальєро, коли він просіяв ячмінь і вичистив ясла лише з тією метою, як на перший погляд здавалося, щоб якнайшвидше вислухати цікаву розповідь, розповідь про двох рехідорів [80] Старшини, члени міського управління. Ідеться про епізод, викладений у 25 розділі II тому «Дон Кіхота» Сервантеса. , що ревіли ослячим ревом.

А що досить важко повірити, нібито Дон Кіхот присилував себе виконати роботу, яка так не відповідала його професії мандрівного рицаря, лише задля того, щоби почути цікаву розповідь, то ми змушені припустити: він зробив це для того, щоби випробувати своє смирення, і то випробувати його з усією скромністю, і знайшов, отже, привід, аби уникнути гордині смиренного. Він не хизувався своїм смиренням, а спокійно й розважливо, як людина, що робить найприроднішу й найповсякденнішу справу у світі, не надаючи якоїсь особливої ваги своїм діям, виконував свою роботу тими самими руками, які проколювали списом крила вітряків, визволяли каторжників, перемагали біскайця та Рицаря Свічад і чекали без тремтіння нападу лева; і цими ж таки руками він просіяв ячмінь і вичистив ясла, пояснивши свій учинок такими простими й розважливими словами: «Якщо об цім стало, то я вам підсоблю».

У цьому випадку він повівся ще з більшою невимушеністю та простотою, аніж Іньїґо де Лойола, бо, заступивши на посаду магістра ордену єзуїтів, той «пішов на кухню і багато днів працював там простим кухарем та виконував іншу чорну роботу по господарству», бо Іньїґо де Лойола робив це з наміром подати добрий приклад своїм послідовникам, аби пробудити в них потяг до смирення та скромності», — так пише отець Ріваденейра (книга III, розділ II), — а Дон Кіхот не мав навіть наміру когось повчати, а просто просіяв ячмінь і почистив ясла, так, ніби все своє життя тільки те й робив, так, як ото фіалка пахне, а соловей співає. «Якщо об цім стало, то я вам підсоблю».

«Я вам підсоблю», — ось що каже Дон Кіхот кожній щирій людині з чистим серцем, яка не має побічних намірів.

У цій пригоді, либонь, більше, ніж у будь-якій іншій, розкривається дух Алонсо Кіхано, який своїми чеснотами заслужив собі прізвисько Добрий, дух, який керував поведінкою Дон Кіхота, і нам стає зрозуміло, що саме в людській доброті було коріння героїзму нашого кабальєро. О мій сеньйоре Дон Кіхоте, яким же величним уявляєшся ти мені, коли просіюєш ячмінь і чистиш ясла, анітрохи не хизуючись своїм смиренням, і так, ніби ти все своє життя виконував цю роботу. Дуже добре, що ніхто не зміг тебе підкорити, надзвичайно добре. І тому ти поставив собі олтар у серцях усіх добрих людей, які не на твоєму божевіллі, а на твоїй доброті зупиняють погляд. Ти сам, мій сеньйоре, коли хотів похвалити свого зброєносця, насамперед і передусім називав його добрим Санчо, і лише потім — чоловіком розважливим і щирим християнином. Бо найважливіше, мій сеньйоре, бути у світі чоловіком розважливо добрим, усього-на-всього добрим, добрим без жодних означень і теологій, без будь-яких доповнень, бути добрим і не більш як добрим. І якщо люди плутають такі шляхетні риси характеру з характером дурня, то ти просто не міг не здатися божевільним усім цим поміркованим насмішникам, тобто людям поганим. Бо ні в чому так яскраво не проступає людська підлота, як у глузуваннях, і диявол — то великий насмішник, імператор і батько всіх насмішників. А якщо сміх досягає такої вершини, що набуває ознак святості, визволяє і стає в кінцевому підсумку добрим, то це вже не сміх глузування, а сміх радості.

Отож, коли Дон Кіхот перебував у корчмі, де вúслухав розповідь про алькальдів, що ревли ослами, прибув майстер Педро з мавпою-вгадницею та вертепом «Визволення Мелісендри». Дон Кіхот був глибоко вражений, коли побачив, що, вислухавши свою мавпу, майстер Педро відразу його впізнав, і він вирішив, що майстер Педро уклав таємний договір із Сатаною. Потім він дивився вертепну виставу, в якій чоловік прекрасної Мелісендри дон Ґайферос визволяє свою дружину з мавританського полону.