Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

Але тоді як Дон Кіхот, натхнений видовищем смачних жолудів, виголошував перед козопасами свою довжелезну промову, то щó робив Санчо? «Санчо… лузав горіхи та час від часу прикладався до другого бурдюга, якого пастухи почепили на дубі, щоби вино не грілось». І думав про себе: отже, мені дістанеться все!

Що саме думав Санчо про промову свого пана, не відомо, але знаємо, що про неї думають наші сьогоднішні Санчо. Ті самі, які насамперед шукають так званих конкретних рішень, і коли вони погоджуються когось слухати, то чекають, які заходи запропонує він ужити проти лиха, що спостигло батьківщину, або проти якихось інших нещасть. Вони натренували свої вуха, слухаючи шарлатанів, які, сидячи в екіпажі на ринковій площі, продають пляшечки з будь-якими ліками, і тому як тільки хтось до них заговорить, вони сподіваються на те, що зараз він запропонує їм пляшечку з якимись ліками. Поки він говорить, вони мовчать і лузають горіхи та відразу запитують: ну, гаразд, а які ти нам запропонуєш конкретні заходи? Усі ці промови про золотий вік влітають їм в одне вухо, а з другого вилітають: усе, що їм треба, — це еліксир від зубного болю або ревматизму, або засіб виведення плям на одязі; відроджувальний відвар, католицький бальзам, антиклерикальний засіб, пластирі митний або наривний гідравлічний [52] Тут Унамуно іронізує з різних простих рішень (програм рехенерасіоністів, консерваторів, лібералів і техніцистів), що їх пропонували різні політичні та громадські угруповання під час «революції згори» короля Альфонсо XIII з метою «вилікувати» тогочасну Іспанію, тобто вивести країну з того ганебного стану, в якому вона опинилася після поразки 1898 року. . Усе це вони називають конкретними рішеннями. Їх не цікавлять ті промови, які виголошуються не для того, щоби щось попросити або запропонувати, і ті одкровення, які приносить зі собою внутрішня музика духу, вони неспроможні сприйняти. Зате вони не перестають слухати іншу музику, зовнішню, яка тішить їхній плотський слух, і це єдина радість, яку вони собі дозволяють. Говорити, звертаючись до них, є сенс лише тоді, коли ви хочете потішити їхній слух розміреними пасажами в барабанному ритмі або запропонувати їм якийсь рецепт проти домашніх або політичних проблем.

Конкретні рішення! О Санчо практичні, Санчо позитивні, Санчо матеріальні! Коли ви зможете почути мовчазну музику духовних сфер?

Важко говорити з тими Санчо, які народилися та виросли в місцях, де можна почути лише вуличні пересуди та проповіді, але ще важче говорити з бакалярами. Набагато ліпше мати своїми слухачами козопасів, які звикли чути голоси полів та гір. Інші ж просто не зрозуміють або зрозуміють хибно те, що ви їм кажете, бо вони приймають слова не у внутрішній тиші й не з непорочною увагою, і хоч би як ви загострювали свої пояснення, ви не зможете загострити їхнє розуміння.

На жаль, доводиться констатувати, що хоч би куди ви пішли в нашій Іспанії, пропонуючи людям істини свого серця, вони казатимуть вам, що або не розуміють, щó ви хочете їм сказати, або розуміють вас навпаки. І це має своє пояснення, а воно полягає в тому, що люди приходять почути це, або те, або інше, почути те, що їм уже було сказано, а не те, що їм кажуть. Одні з них вважають себе клерикалами, інші — антиклерикалами, ще інші — унітаріями або централістами, ще інші — федералами або регіоналістами, ті, що тут, — традиціоналістами, ті, що там, — прогресистами, і всі вони хочуть, аби до них зверталися однією з цих мов. Вони змагаються одні з одними, але змагаються так, як змушені змагатися між собою борці: на одному рівні й дивлячись один на одного, а якщо ти закричиш до них з іншого рівня, згори або знизу, то лише відвернеш їхню увагу від боротьби, але вони так і не зрозуміють, щó ти хочеш їм сказати. «Коли ми боремося, — кажуть вони, — то ми з радістю слухаємо голоси, які підбадьорюють нас криками: “Тримайся! Вперед!”, — або остерігають нас про небезпеку, волаючи: “Стережися! Назад!”, — але хто це такий, що з-поза хмар або з земних глибин кричить нам, аби ми підняли погляд чи то опустили його вниз? Хіба він не розуміє, що вороги тим часом можуть перетяти нам горло? Коли людина бореться, вона не може ні дивитися в небо, ні проникати поглядом у надра землі». Вони так кажуть, бо не розуміють, що ви пропонуєте їм мир, і кожен із суперників вважає, що ви на боці його противника. І нам не залишається нічого іншого, як звертатися до людей розважливих і говорити до них, навіть не намагаючись опуститися на їхній рівень: говорити до них більш піднесеним тоном, будучи переконаними, що навіть не розуміючи, що ми їм кажемо, вони нас розуміють.