Дені Дідро - Жак фаталіст і його пан

— Як тобі це до вподоби?

— Без жодного застереження.

Жак: Ваш кавалер зовсім забив мені баки. Я уявляв собі...

Пан: Ти уявляв?..

Жак: Ні, мій пане, прошу продовжувати далі.

Пан: Ми пили, вигадували тисячі дурниць: і на найближчу ніч, і на наступні, і на ту, коли Аґата опиниться між кавалером і мною. Кавалера опанував настрій чарівної пустотливости, і зміст наших розмов був аж ніяк не сумний. Він приписував мені до найменших подробиць правила поведінки вночі, які сповна дотримати було б не так то вже й легко; але по багатьох ночах, непогано проведених раніше, я міг на першу цю ніч ні в чому не по ступитися кавалерові, хоч і які дива він розповідав про свою винахідливість. Потім пішла мова з безконечними подробицями про таланти, вправність і принади Аґати. Кавалер умів з неймовірним мистецтвом поєднати оп'яніння від вина й івід розмов про любовну пристрасть. Нам тільки й здавалося, що час до початку нашої пригоди, чи помсти, наближався дуже повільно. Тим часом ми встали з-за столу, і кавалер оплатив рахунок; це сталося, мабуть, перший раз за все його життя. Ми сіли до коляси, бувши обидва п'яні; а наш кучер і слуги були ще п'яніші від нас.

•••

Читачу, що перешкоджає мені вивернути в баюрі колясу разом з кучером, кіньми, панами й слугами? Або, коли ти боїшся баюри, що перешкоджає мені доправити їх цілими й неушкодженими до міста і зударити їх колясу з іншою, у яку я можу напхати інших молодих людей, так само п'яних? Полетять образливі слова, потім зчиниться буча, вимахування шпагами й колотнеча за всіма правилами. А не подобається тобі й колотнеча, тоді що мені може перешкодити зробити так, щоб у цій колясі, замість п'яних молодих людей, сиділа Аґата з однією з своїх тіток? Але нічого подібного не трапилося, і кавалер з Жаковим паном прибули до Парижу. Жаків пан переодягнувся в кавалерів одяг. Надійшла північ, і вони опинилися під вікнами Аґати; погасло світло, і горщик з квітами появився на своєму місці. Вони прокрокували ще раз з одного кінця вулиці до другого, і кавалер повторив ще раз лекцію своєму другові. Потім.вони наблизилися до дверей, кавалер відімкнув їх, пропустив Жакового пана і, давши йому ключ від коридору, а від вхідних дверей залишивши при собі, замкнув вхідні двері й віддалився. По цих деталях, досить лаконічно переказаних, слово знову взяв Жаків пан, мовивши далі:

— Помешкання було мені відоме. Я навшпиньки зійшов нагору, відчинив двері до коридору, зачинив їх і зайшов до ґардероби, де знайшов маленький каганець; потім роздягнувся. Двері до кімнати були причинені, і я зайшов, наблизившися до ванькира, в якому лежала, ще не спавши, Аґата. Я відсунув запони і в ту ж мить почув, як дві голі руки схопили мене й потягли вглиб. Я, розуміється, не опирався, ліг до ліжка і на пестощі, які посипалися на мене,, відповідав своїми. Я був найщасливіший з смертних у світі, і саме тоді...

Саме тоді Жаків пан зауважив, що Жак спить чи удає, ніби спить.

— Ти спиш, — гукнув до нього пан, — ти спиш, негіднику, коли я дійшов до найцікавішого в моїй історії!..

На це місце саме й чекав Жак.

— Ти прокинешся?

— Припускаю, що ні.

— Чому?

— Бо як я прокинуся, може статися так, що прокинеться й біль мого горла, і я вважаю, що ліпше буде, коли ми обоє поспимо разом...

І знову його голова впала на груди.

— Ти зломиш собі карк.

— Напевно, коли так написано там, угорі. Мені здається, що ви лежите в обіймах паннунці Аґати?

— Так.

— І почуваєте себе там непогано?

—Навіть дуже добре.

— Тоді там і лишайтеся.

— Тобі хочеться, щоб я лишився в обіймах Аґати?

— Принаймні до того часу, коли я знатиму історію Деґ-лянового плястра.

Пан: Ти мстишся, зраднику.

Жак: А хоч би й так, мій пане, то після того, як ви тисячу разів перебивали розповідь про історію мого кохання питаннями й безліччю вигадок без жодного заперечення з мого боку, чи після того я не можу попросити вас перервати свою, щоб розповісти мені історію Деґляновото плястра, того Деґляна, якому я так багато зобов'язаний, який вирвав мене з рук хірурга у ту мить, коли я лишився без грошей, не знаючи, що діяти, у якого я познайомився з Денізою, Денізою, без якої я не мав би вам і слава сказати за всю цю подорож? Мій пане, мій дорогий пане, прошу історію Деґлянового плястра! Навіть так коротко, як вам захочеться! А тим часом промине й моє бажання спати, яке я ніяк не можу подолати, і ви можете при дальшій розповіді розраховувати на мою найпиль-нішу увагу.