Дені Дідро - Жак фаталіст і його пан

— Щоб сказати щиру правду, — відповіла Енон, — я живу при небезпечному, гидкому і мало прибутковому ділі, яким сама гидую, але нужда всього навчить. Я вже майже вирішила віддати свою дочку до опери, але в неї слабенький голос, хібащо в хаті співати, а танцюристки з неї ніколи доброї не було. Під час і після процесу я водила її між судовими урядовцями, великим панством, між прелатами й фінансистами, які брали її на деякий час, а потім лишали. Не тому, щоб вона не була гарна, як янгол, чи їй бракувало смаку й тонкощів; але їй бракує нахилу до розпусти, таланту збуджувати пристрасть пересичених панів. Але що нам найбільше пошкодило, так це те, що вона залюбилася в одного молодого абата на доброму становищі, але безвірника безбожного, розпусника, лицеміра й антифілософічну людину. Не буду називати його вам на ймення, скажу лише, що він найостанніший з тих, хто, щоб стати єпископом, обирає ту дорогу, яка найпевніша й одночасно вимагає найменше таланту. Не знаю, що там доводилося слухати моїй дочці, якій він щоранку приходив читати в чернетках свої рапсодії, приготовані на читання при обіді чи вечері. Хто зна, вийде з нього єпископ чи ні. На щастя, вони посварилися. Моя дочка якось запитала його, чи він знає тих людей, проти яких пише; він відповів, що — ні; а чи має він інші погляди, ніж ті, які сам висміює; він відповів також, що — ні. Тоді моя дочка розхвилювалася з обурення і сказала йому, що він грає злу й фальшиву ролю, гіршу якої не можна й придумати.

Мадам де Ляпоммре запитала її, чи багато людей знають їх.

— На жаль, навіть дуже багато.

— Як я бачу, ви не маєте великої втіхи з вашого діла?

— Жодної, і моя дочка запевняє мене щодня, що най-нещасніша в світі доля була б любіша їй, ніж теперішня. Її опадає таке пригноблення, що врешті відгонить від неї всіх...

— І якби мені впало на думку обом вам, одній і другій, влаштувати розкішне життя, ви, певно, були б не від того?

— Цілком певно.

— Ішлося б лише про те, чи могли б ви мені обіцяти, що будете найсуворіше дотримуватися порад, які я вам даватиму.

— У цьому можете бути певні, незалежно від того, які будуть ваші вимоги.

— І будете до моїх послуг на кожну мою вимогу?

— Ми вже готові виконувати всі ваші накази.

— Мені вистачає вашого запевнення; повертайтеся додому, і вам не доведеться довго чекати моїх наказів. Тим часом позбудьтеся своїх меблів, продайте все, не лишаючи собі навіть одежі, у якій вас легко впізнають, бо саме це не входить у мої пляни.

Жак, що слухав з дедалі більшим зацікавленням, озвався до господині:

— А що, якби ми випили за здоров'я мадам де Ляпоммре?

Господиня: Охоче.

Жак: І за пані Енон також.

Господиня: Гаразд.

Жак: Певне, не відмовитеся випити й за здоров'я мадмуазель Енон, що має гарний камерний голос, мало хисту до танцю і ходить така зажурена, що це змушує її до прикрої конечности на кожен вечір мати іншого коханця.

Господиня: Не смійтеся, це найстрашніша річ у світі. Якби ви знали, яка мука, не любивши...

Жак: За мадмуазель Енон, з уваги на її муку.

Господиня: Дай Боже.

Жак: Пані господине, чи ви любите свого чоловіка?

Господиня: Не дуже.

Жак: Дуже вас шкода, бо, здається мені, він при доброму здоров'ї.

Господиня: Не все те золото, що блищить.

Жак: За добре здоров'я нашого господаря.

Господиня: Пийте собі самі.

Пан: Гей, Жаку, мій друже Жаку, ти дуже захоплюєшся.

Господиня: Не турбуйтеся, пане, вино добре, і завтра на ранок не буде й знаку від нього.

Жак: Тому що завтра від нього не буде й знаку і тому що цього вечора я не кладу багато на мій розум, дозвольте, мій пане й красна господине, випити ще раз за здоров'я, яке лежить мені близько до серця, за здоров'я абата мадмуазель Енон.

Господиня: Соромтеся, пане Жаку; такий лицемір, вискочень, невіглас, наклепник, нетолерантна людина; бо, мені здається, тільки так і слід називати тих, хто готовий скрутити голову кожному, хто думає інакше, ніж вони.

Пан: Бо ви ще не знаєте, пані господине, що сам Жак теж своєрідний філософ і що він безмежно цінує тих малих нікчем, які знеславлюють самі себе й ту справу, яку вони погано боронять. Він каже, що його сотник називав таких протиотрутою на Гюе, Ніколів, Боссюе.* Як він це розумів, він і сам не знав, як і ми з вами... Ваш чоловік спить?

Господиня: Давно вже.

Пан: І він дозволяє вам отакі розмови?

Господиня: У нашому ділі чоловіки призвичаєні... Мадам де Ляпоммре сіла собі в коляску, поїхала на передмістя, найвіддаленіше від дільниці, в якій жили Енон, винайняла в порядному домі невелике помешкання, поблизу парафіяльної церкви, звеліла його, як тільки можна було, найпростіше умеблювати, запросила Енон та її дочку на обід і оселила їх у тому помешканні; і вже того дня чи кілька днів пізніше виклала їм правила поведінки, яких вони якнайпильніше мали триматися.