Улас Самчук - Юність Василя Шеремети

— Вибір дуже влучний, бо Козенко майже не виявляє себе, тримається окремо. А особливо він уникає дівчат. Шеремета виходить і, звівши очі до неба, ніби замислюється, починає:

Виривається громовиця реготу і захоплення. Посипались оплески. Варвара Сергіївна регоче до сліз. Не відомо, чого вона така весела. Семен Іванович також сміється і киває головою. Навіть директор, навіть Річицький — і ті сміються... Василь сходить зі сцени... Він дуже поважний. На обличчю ані рисочки легковажности. Це ще більше подобається публіці. Йому тепер не дають відсапнути.

— Біс! Біс! Да капо! — крики і оплески переходять у бурю... Це триває деякий час, бо Василь тим часом складає епіграму на іншого. Нарешті Гриб заявляє:

— Епіграма на нашого славного трибуна Гнатюка Миколу!

Знов оплески. Знов виходить Василь. Він повторює, але так

само поважно, всі рухи з попереднього:

— Бравооооо! — ревуть хлопці. Всі плескають. Всім здається, що це дуже влучно. Гнатюк сам вдоволений, бо попереду Козенко був трохи збентежений. Але Гнатюк плескає й регоче.

— Добре, добре! — каже Семен Іванович.

— Харашо, єй Богу! — через сльози говорить Варвара Сергіївна. Коли вона дуже зворушена — мусить перейти на російську. А особливо захоплений Річицький. Він і не сподівався, що Василь зненацька виявить стільки знання клясики. Вдоволений також їжакевич, бо тут згадано історію. А директор то не може втриматись, щоб не реготати. Це нарешті зняло з нього маску суворости.

Тепер вже Василь не відчепиться. Від нього знов вимагають нового. Але на цей раз не Гриб, а він сам вибирає собі об’єкти. І коли публіка втихомирюється, він починає:

Зрив реготу. Особливо подобається це останнє — трум-трум-трум, що Василь висловив з особливим теплом і ніжністю. Потім почали падати також оклики: “На автора! На автора!” — Василь деякий час ніби не реагує, але виявилося, що він уже щось компонує. І коли домагання збільшились, він ще раз вийшов. На цей раз тон його підвищений і не такий поважний.

— Ні. Це направду добре! — не витримує Річицький. Василь зовсім його купує. А після того, як Василь перечитує ще кілька подібних речей, вся публіка готова піднести його на руки. Це так і сталося. А спричинився до цього Семен Іванович. Він, видно, також у думці віршував, потім несподівано зривається — високий, гнучкий, як звичайно, розмахує руками. Учні зустріли його громом оплесків. Він закинув рукою пасмо довгого волосся і почав:

— Ура! Урааа! — кинулись всі до Василя, схопили його, як нечистий грішну душу, і не встиг він ахнути, як уже злетів разів із десять у повітря. Всі плескали, сміялися, збилися в гурт, стрибали. Василеві було смішно і ніяково. Він вирвався з гущі натовпу і зник у кущах.

Варвара Сергіївна запропонувала знов гру. Треба руху. Більше руху. Що має бути? Хтось пропонує турнір.

— А що це таке? — цікавиться Варвара Сергіївна. їй пояснили.

— Ні-ні... Щось таке, щоб грали всі. Хлопці і дівчата.

Хтось з дівчат викрикнув: “Горілого дуба! Горілого дуба!”

— Горілого дуба! — закричали дівчата. Варвара Сергіївна знає цю гру.

— Так. Горілого дуба, — сказала вона. — Я також граю, Семене Івановичу! Ви зо мною!

— Авжеж, — погоджується Семен Іванович і стає в парі з Варварою Сергіївною. Швидко творяться пари. Шеремета хоче також грати. Він виходить з кущів, і назустріч йому вибігає молоденька дівчина четвертої кляси у коротенькій спідничці. Це — Арабасова. Метке, бистре дівча, трохи розпещене, одне з тих, що хоче бути завжди на виднооці.