Артур Хейли - Готель

Тимчасом треба, однак, сховати гроші в надійніше місце. Вона вийшла в свою спальню.

Не побачивши валізки на місці, вона почала розгублено, а потім уже гарячково шукати, аж доки не переконалася остаточно, що гроші зникли. Пояснення могло бути одне: їх украли. Перша думка її була: викликати поліцію! Але уявивши, що вона зможе сказати слідчим, герцогиня Кройдонська дико, істерично зареготала.

«Якщо поспішаєш — на ліфт ніколи не розраховуй», — подумав герцог Кройдонський.

Він уже, здавалося, кілька хвилин чекав ліфта на площадці свого поверху. Та коли, нарешті, кабіна спустилася й двері її розчинилися, герцог ще хвильку постояв, вагаючись; йому здалося, що він почув крик своєї дружини.

Переборовши бажання повернутися, він увійшов у кабіну ліфта номер чотири.

Всередині було вже багато людей, серед них — вродлива білява дівчина й старший розсильний готелю, який упізнав герцога.

— Добридень, ваша світлість.

Герцог Кройдонський неуважливо кивнув, і двері ліфта зачинилися.

Протягом цілої ночі й ранку Ключник Мілн переконував себе, що це — не галюцинація, а правда. Спочатку, побачивши гроші, що їх він, сам того не знаючи, виніс із Президентського люкса, Ключник вирішив, що снить, і кілька разів обійшов свій номер, намагаючись, прокинутися. Та даремно: виходило так, ніби йому сниться, що він не снить. До ранку ошалілий Ключник не заплющував очей, і тільки коли почало розвиднюватися, упав у ліжко й заснув як убитий.

Та навіть під час цього напівмарення Ключник — така вже була в нього вдача — часу не марнував.

На випадок, якщо це все-таки не сон і йому справді так неймовірно пощастило, він обмірковував план дальших дій і запобіжні заходи. Ще ніколи в житті Ключникові — а він був рецидивіст із стажем — не потрапляла до рук така здобич: п’ятнадцять тисяч готівкою! І головне, щоб із цим багатством ушитися подалі звідси, треба розв’язати лише дві проблеми. По-перше, коли і як вибратися із «Сейнт-Грегорі». По-друге — як винести звідси гроші.

Все це він за ніч детально обміркував.

Готель треба залишити, не привертаючи до своєї особи зайвої уваги. Це означає: виписатись, як заведено, й оплатити рахунок. Інакше може діяти тільки дурень — втеча була б рівнозначна визнанню, що ти злодій, і тебе неодмінно почали б шукати.

Хоч як кортіло Ключникові залишити готель негайно, він вирішив не робити цього. Нічний від’їзд, пов’язаний, можливо, з розмовами про те, брати чи не брати з нього гроші за ще один день, що вже розпочався, запам’ятали б усі — і нічний касир, й інші службовці, і потім вони могли б дати поліції його точний опис.

Ні, найкраще все зробити вранці чи опівдні, коли з готелю виїжджатимуть десятки інших пожильців. Певна річ, надто зволікати також не слід. Герцог з герцогинею можуть помітити, що гроші зникли, і повідомити поліцію. Тоді у вестибюлі товктимуться детективи, придивляючись до кожного, хто виходитиме з готелю. Але, якщо подумати, поліція не має жодних підстав підозрювати саме його. До того ж, навряд чи детективи підуть на такий крайній захід, як перевірка кожної валізи.

Друга проблема полягала в тому, як винести гроші з готелю.

Ключник зважив такий варіант, як пересилка грошей поштою із «Сейнт-Грегорі» на адресу якого-небудь готелю в іншому місті, куди він приїде за день-два. Цей метод він уже з успіхом застосовував кілька разів. Але як переслати суму в п’ятнадцять тисяч доларів, та ще й дрібними асигнаціями? Вже сама кількість пакетів може викликати підозру…

Отже, гроші треба винести з готелю. Але як?

Звісно, не у валізці, вкраденій в Президентському люксі. її взагалі треба знищити. І негайно.

Валізка була міцна, зроблена із дорогої шкіри. Ключник вирішив порізати її на дрібні шматочки лезами для гоління. Це була марудна робота. Клапті шкіри він відносив у туалет, кидав в унітаз і спускав воду, роблячи це через певні проміжки часу, щоб не привернути уваги сусідів.

Робота ця забрала більш як дві години. Нарешті від валізки залишилися тільки замки й завіски. Вийшовши з номера, він підійшов до урни, розгорнув пісок, поклав у ямку металеві деталі й засипав їх. Колись їх, можливо, знайдуть, але — не сьогодні.

До світанку лишалося зовсім мало часу, в готелі панувала тиша. Повернувшись у номер, Ключник спакував речі в дві валізи, з якими прибув до готелю в понеділок. Гроші, загорнуті в кілька брудних сорочок, він поклав у більшу валізу і, все ще не вірячи, що йому випало таке щастя, ліг спати.