Артур Хейли - Готель

— Треба очистити від натовпу середину вестибюля. Організуйте кордон з працівників готелю. Забезпечте вільний прохід до центрального виходу. Зніміть обертові двері.

— Єсть!

Чоловік обернувся й почав уривчасто кидати команди. Люди, які наче тільки цього й чекали, кинулися виконувати їх. Незабаром офіціанти, кухарі, клерки, розсильні, музиканти й добровольці з пожильців утворили живий ланцюг від дверей ліфта до виходу на Сейнт-Чарлз-авеню.

Елоїс Ройс тим часом кинувся на допомогу черговому адміністраторові й розсильному, які намагалися виламати двері шахти. Обернувшись, він крикнув Пітерові:

— Без інструментів ми тут нічого не зробимо!

До вестибюля вбіг робітник у комбінезоні. Він гукнув:

— Допоможіть нам унизу! Там хлопця придушило, ми не можемо витягти ні його, ні тих, що в кабіні.

Пітер з Елоїсом Ройсом кинулися до сходів службового ходу.

До шахти ліфта вів тьмяно освітлений тунель із сірими цегляними стінами. В тунелі вони знов почули крики — ще голосніші й моторошніші. Розбита кабіна була в них просто перед очима, але шлях до неї заступав покручений, понівечений метал самої кабіни й шахтних пристроїв, які вона розтрощила, падаючи. Кілька робітників-ремонтників гарячково орудували ломами, а ще четверо чи п’ятеро безпорадно стояли позаду. Пітер звернувся до них:

— Дайте сюди більше світла! — Ті побігли кудись тунелем, а Пітер обернувся до чоловіка в комбінезоні, що привів їх сюди: — Мерщій нагору. Коли прибудуть пожежники, покажете їм дорогу.

Елоїс Ройс, який стояв навколішках перед розбитим ліфтом, крикнув:

— І негайно пришліть сюди лікаря!

Чоловік кивнув і зник серед людей, що потроху набивалися в тунель. До Пітера протовпився Док Вікері — головний інженер.

— Боже мій! — зойкнув старий, побачивши перед собою гору уламків. — Боже мій! Я ж казав… Я ж попереджав, що потрібні гроші, потрібен ремонт… — Він схопив Пітера за руку. — Ти ж можеш підтвердити, хлопче, ти ж пам’ятаєш, скільки разів я тобі скаржився!..

— Не треба зараз про це, — Пітер вивільнив руку. — Скажіть, як витягти звідти людей?

Головний інженер безпорадно похитав головою.

— Потрібне спеціальне устаткування — домкрати, різальний інструмент.

Видно було, що він неспроможний очолити рятувальну операцію.

— Перевірте решту ліфтів, — сказав Пітер. — Якщо треба, якщо є хоч найменший ризик, — вимкніть усю систему.

Старий неуважно кивнув і, згорблений, приголомшений, поплентався геть.

Пітер упізнав і схопив за плечі сивого інженера по стаціонарному устаткуванню.

— Вам я доручаю очистити тунель від зайвих людей, забезпечити вільний прохід.

Елоїс Ройс заповз під уламки й тепер тримав за плечі пораненого ремонтника, який кричав нелюдським голосом. У тьмяному світлі Пітер побачив, що його ноги й таз поховані під купою понівеченого заліза.

— Все буде гаразд, Біллібой, — промовив Ройс. — Повір мені, все буде гаразд, ми тебе витягнемо.

У відповідь лунали крики болю.

Пітер узяв пораненого за руку.

— Він правду каже, Біллібой. Пожежники вже біжать сюди.

Згори, здалеку, долинуло, наростаючи, виття сирен, а в тунелі почулися чіткі, швидкі кроки. До них підбіг молодий чоловік у літньому полотняному костюмі, з лікарським саквояжем у руці.

— Лікарю, сюди! — гукнув Пітер.

Той навкарачках поповз до них. Спалахнули переносні лампи. Біллібой знову скрикнув. Повернувши до лікаря перекривлене страшним болем обличчя, він заблагав:

— Допоможіть, дайте мені що-небудь, на бога, допоможіть…

Лікар кивнув, розкрив саквояж і дістав шприц. Пітер закасав у Біллібоя рукав комбінезона, оголивши руку. Лікар квапливо провів змоченою в спирті ваткою і встромив голку. За кілька секунд морфій зробив своє діло. Біллібой відкинув голову назад, очі його заплющилися.

Лікар приклав до грудей пораненого стетоскоп.

— У мене з собою майже нічого немає. Мене привели просто з вулиці. Коли ви, нарешті, витягнете його?

— Як тільки надійде допомога. Здається, вона вже прибула.

Лункий тупіт у тунелі. Цього разу тупіт багатьох ніг. Пожежники! Пожежники в касках, а в руках у них — яскраві ліхтарі й усе, що треба — сокири, домкрати, різальні інструменти, ломи. Вони вміють цінувати секунди. Короткі, уривчасті фрази. Різкі команди.

— Домкрат — сюди! Розтягайте ці уламки!

Дзвінкий, частий стукіт сокир. Скрегіт металу. До шахти вривається потік світла — це на рівні вестибюля розчинили двері. Вигук: