Артур Хейли - Готель

Він поставив будильник на десяту, але дзвінок його не розбудив. Прокинувся він о пів на дванадцяту: сонце світило просто в обличчя.

Тепер він нарешті упевнився, що події минулої ночі були цілком реальні. Ключникова душа співала.

Він швидко поголився, вдягнувся й замкнув обидві валізи.

Він вирішив спочатку спуститися у вестибюль, розрахуватися, подивитись, яка там обстановка, а потім повернутися по речі.

У вестибюлі було досить людно. Ніяких ознак діяльності поліції Ключник не помітив. Він оплатив рахунок, дівчина-касир мило всміхнулася до нього й спитала:

— Кімната вже вільна, сер?

Ключник, і собі всміхнувшись, відповів:

— Звільниться за кілька хвилин. Я тільки заберу речі.

Задоволений, він повернувся нагору, ще раз уважно оглянув номер, і, пересвідчившись, що не залишив нічого — жодного клаптика паперу, жодної іншої дрібнички, як-от коробки з-під сірників, що могла б навести на його слід, — намочив рушник і протер усі місця, де могли б зостатися відбитки пальців. Потім, підхопивши валізи вийшов.

Годинник показував дванадцять годин десять хвилин.

На площадці свого поверху він викликав ліфт. Кабіна затрималася на дев’ятому поверсі, потім рушила вниз і знову зупинилася. Двері ліфта номер чотири розчинилися перед Ключником.

Просто перед ним стояв герцог Кройдонський.

Охоплений панікою, Ключник мало не кинувся тікати. Але в ту ж мить здоровий глузд підказав йому, що ця зустріч — випадкова. Герцог навіть не глянув на Ключника, а вираз його обличчя свідчив про те, що думки його десь дуже далеко.

Ліфтер, літній чоловік, оголосив:

— Спускаємося!

Поряд з ліфтером стояв старший розсильний готелю — Ключник упізнав його, бо не раз бачив у вестибюлі. Показавши очима на валізи в його руках, старший розсильний спитав:

— Вам допомогти, сер?

Ключник похитав головою.

Коли він увійшов у кабіну, герцог Кройдонський і вродлива блондинка трохи посунулися, звільняючи для нього місце.

Двері зачинилися. Ліфтер Сай Льюїн перевів важіль на риску «спуск». І тої ж миті щось завищало, заскреготіло, кабіна зірвалася й полетіла вниз.

Пітер Макдермот вирішив, що хоча б для годиться мусить особисто розповісти Уорренові Тренту про злочин і викриття герцога й герцогині Кройдонських.

Колишнього власника готелю він знайшов у його кабінеті на другому поверсі: за допомогою Елоїса Ройса той збирав і складав у картонні ящики свої особисті речі.

— Як бачите, вирішив спакуватися, — сказав Пітерові Уоррен Трент. — Мені ж тут більше не сидіти. Тепер, певно, це буде ваш кабінет.

Хоч півгодини тому вони посварилися, старий говорив досить миролюбно.

Елоїс Ройс мовчки працював далі.

Пітер розповів про все, що сталося після його розмови з Солом Нетчезом на кладовищі св. Людовіка. На закінчення він сказав, що кілька хвилин тому мав телефонну розмову з герцогинею, після якої подзвонив в управління новоорлеанської поліції.

Вислухавши його, Уоррен Трент зауважив:

— Якщо ці пани справді докотилися до такого, мені їх анітрохи не жаль. — І додав: — Хвалити бога, ми здихаємося нарешті їхніх клятих шавок.

— Боюся, що Огілві теж ускочив по самі вуха.

Старий кивнув.

— Так, він догрався. І нехай тепер розплачується. Тут його ноги більше не буде. — Уоррен Трент помовчав, ніби зважуючи те, що хотів сказати далі. Потім промовив: — Ви, напевно, дивувалися, чому я завжди ставився до нього так поблажливо.

— Так.

— Він — небіж моєї покійної дружини. Я цим зовсім не пишаюся і запевняю вас, що вони були зовсім різні люди. Але багато років тому вона попросила мене взяти його на роботу, і я погодився. А потім, коли з якогось приводу вона сказала, що тривожиться за його долю, я пообіцяв, що він працюватиме в мене, доки я живий. От я й додержував слова…

— Пробачте, — сказав Пітер, — я не знав…

— Що я був одружений? — усміхнувся старий. — Про це мало хто знає. «Сейнт-Грегорі» ми з дружиною починали будувати вдвох. Тоді ми були ще молоді. Але вона молодою й померла. Це сталося давно. Дуже давно.

— Якщо я можу чимось допомогти… — почав Пітер.

Нараз двері кабінету розчинилися, і на порозі стала Крістіна. Біжучи сюди, вона загубила черевик, зачіска її розсипалася. Хапаючи ротом повітря, вона вигукнула:

— Сталося… страшне нещастяі Ліфт… Я була у вестибюлі. Це жахливо!.. Люди під уламками… Стогнуть, кричать…

Відштовхнувши її, Пітер Макдермот уже біг коридором. Слідом за ним поспішав Елоїс Ройс.