Артур Хейли - Готель

Кертіс О’Кіф з раннього ранку був не в гуморі. Пояснював він це провалом своїх планів і тому навіть з богом розмовляв роздратовано й ущипливо.

— Волею твоєю «Сейнт-Грегорі» потрапив у чужі руки, — сказав він у своїй ранковій молитві. — Що ж, задум твій має, очевидно, якусь потаємну мету, незрозумілу навіть таким досвідченим смертним, як раб твій…

Він молився на самоті, не так довго, як завжди, а потім, вийшовши до вітальні, побачив, що Додо пакує не тільки свої, а і його речі. Коли він запротестував, вона попросила:

— Керті, будь ласка, дозволь мені. Подумай сам: коли я цього не зроблю, то хто ж зробить?

Йому не хотілося пояснювати, що жодній з її попередниць не спадало на думку пакувати його валізи; це робила готельна покоївка.

За сніданком Додо спробувала розвіяти гнітючу атмосферу:

— Господи, Керті, ну чого ми хнюпимося? Ми ж не прощаємося назавжди — в Лос-Анджелесі ще стрічатимемось мільйон разів!

Але О’Кіф з власного багатого досвіду знав, що вони не зустрінуться більше ніколи. До того ж, гнітила його не розлука з нею, а втрата готелю.

Додо нарешті зібралася. Двоє коридорних спустилися з її валізами у вестибюль, а забрати ручний багаж прийшов сам старший розсильний. Біля готелю на Додо вже чекав спеціально замовлений лімузин.

Гербі Чендлер стояв, виструнчившись, біля дверей: знаючи, з ким має справу, він сподівався на щедрі чайові.

О’Кіф глянув на годинник і, підійшовши до зачинених дверей спальні, гукнув:

— Люба, в тебе лишається зовсім мало часу.

З-за дверей долинуло:

— Зараз, Керті, ще тільки два нігтики.

Розмірковуючи, чому жінки в останню мить завжди згадують про свій манікюр, Кертіс О’Кіф вручив Гербі Чендлерові п’ятидоларову асигнацію.

— Поділитеся з вашими помічниками.

Чендлерове тхоряче обличчя засяяло.

— Дуже вам вдячний, сер.

Поділитись він, звісно, поділиться, але ті двоє одержать по п’ятдесят центів, а йому залишаться чотири долари.

Додо вийшла із своєї кімнати.

«Бракує музики, — подумав Кертіс О’Кіф. — Гучних фанфар і плачу скрипок».

На ній була проста жовта сукня й крислатий капелюх, у якому вона приїхала у вівторок. Попелясто-біляве волосся падало на плечі. Звівши на нього величезні блакитні очі, вона обняла його за шию, поцілувала й прошепотіла:

— До побачення, Керті, золотко.

— До побачення, люба. Я стежитиму за твоїми успіхами.

На дверях Додо обернулася й помахала йому рукою. Він помітив — чи йому тільки здалося? — що вона плаче.

Гербі Чендлер зачинив за собою двері.

Підійшовши до ліфта, старший розсильний натиснув на кнопку. Поки вони чекали, Додо підправляла вії.

«Сьогодні ліфти повзають, мов черепахи», — подумав Гербі. Він знову нетерлляче натиснув на кнопку і кілька секунд не знімав з неї пальця. Після вчорашньої розмови з Пітером Макдермотом Гербі був сам не свій, з хвилини на хвилину він чекав виклику до Уоррена Трента — виклику, який означав би кінець його кар’єри в готелі «Сейнт-Грегорі». Щоправда, вранці поширилася чутка, ніби готель продана якомусь старому дивакові, але Гербі ця чутка не заспокоїла: якщо Макдермот залишиться адміністратором, то його, Гербі, однаково виженуть — хіба що не зразу, а через кілька днів. Ух, цей Макдермот! Старшого розсильного аж пересмикнуло. «Якби я не був слабаком, то загнав би падлюці ножа в спину», — подумав він.

І тут йому сяйнула ідея. Є ж інший спосіб поквитатися з Макдермотом — може, не такий крутий, та зате дійовий. Звісно, доведеться заплатити, але на таке святе діло не шкода й тих п’яти сотень, що ним Макдермот учора погребував. Що ж, він ще пошкодує про це. «Та я 6 і більше дав, — розмірковував Гербі Чендлер, — аби побачити, як цей Макдермот корчиться де-небудь у канаві». Гербі колись бачив одного типа після такої обробки. Видовище було не з приємних. Старший розсильний облизав губи. Що більше він обмірковував цю ідею, то принаднішою вона йому видавалася. «От спущуся у вестибюль і звідти подзвоню, — вирішив він. — Такі замовлення виконуються швидко. Скажу, хай сьогодні ж увечері…»

Ліфт нарешті прибув. Двері його розчинилися.

В кабіні вже стояло кілька чоловік, які чемно потіснилися, даючи місце Додо. Гербі Чендлер увійшов слідом за нею. Двері зачинилися.

Це був ліфт номер чотири. Час: дванадцять годин одинадцять хвилин.

Герцогиня Кройдонська почувалася як людина, що знає: десь повільно догоряє гніт і вогник наближається до невидимої бомби. Чи вибухне бомба і де саме — стане ясно, коли вогник доповзе до неї, а скільки ще чекати — невідомо.