Артур Хейли - Готель

Крістіна перша вийшла з кабінету. А за хвилину повернулася й поманила Пітера пальцем. Крізь відчинені двері він побачив, що в приймальні сидить його секретарка. Флору могло привести сюди тільки щось надзвичайне. Вибачившись, він вийшов до неї.

На дверях Крістіна тицьнула йому в руку згорнутий папірець і шепнула:

— Прочитаєш потім.

Він кивнув і сховав папірець у кишеню.

— Містере Макдермот, — сказала Флора, — я б не турбувала вас…

— Так-так. Що сталося?

— У вашому кабінеті чекає якийсь чоловік. Робітник, що спалює сміття. Він каже, що виконав ваше прохання й приніс щось дуже важливе. Мені віддати відмовився, сидить і жде вас.

— Скажіть йому, що я зараз же прийду.

— Будь ласка, приходьте швидше, містере Макдермот! — У Флори був дуже збентежений вигляд. — Пробачте, але від цього чоловіка дуже… дуже смердить!

За кілька хвилин до полудня довготелесий забарливий робітник — ремонтник на ім’я Біллібой Нобл скочив у неглибокий колодязь шахти підйомника номер чотири. Перед тим він, як і щодня, оглянув і почистив шахтні колодязі ліфтів номер один, два і три. Вважалося, що для такої простої операції ліфт зупиняти не варто, і тому, працюючи, Біллібой бачив, як над головою його то піднімається, то опускається кабіна ліфта номер чотири.

Якби на місці Букера Т. була інша людина, думав Пітер Макдермот, якби по закінченні зміни він разом з усіма пішов додому, якби він шукав не так уважно, то цей папірець не лежав би на столі переді мною.

А скільки ще їх можна б нарахувати — отих «якби»!..

Із розмови з Букером Т. Пітер зрозумів, що той віддячує йому за візити в підвал, за вияв симпатії. По закінченні зміни цей чоловік, як виявилося, відмітився на прохідній, удавши, ніби йде додому, а потім повернувся до своєї печі й заходився шукати далі, не сподіваючись навіть, що його понаднормова праця буде оплачена. Коли Пітер викликав Флору й сказав, щоб Букерові Т. заплатили за додаткові години, у того в очах засвітилася така вдячність, що Пітерові аж ніяково стало…

Записка, що лежала перед ним, була датована позавчорашнім днем. Написана рукою герцогині Кройдонської на бланку Президентського люкса, вона давала дозвіл Огілві вивести машину з гаража «о будь-якій годині, зручній для нього».

Пітер уже порівняв почерк. На його прохання Флора принесла папку, в якій лежав лист герцогині з проханням зарезервувати номер, а також кілька інших її записок. Останнє слово, звісно, буде за експертизою, але навіть поверхове зіставлення не залишало ніякого сумніву.

Герцогиня заприсяглася перед поліційними слідчими, що Огілві взяв машину без її дозволу. Вона спростувала свідчення Огілві про те, що вони з чоловіком доручили йому перегнати «ягуар» з Нового Орлеана в Чікаго. Більше того, вона висунула версію, ніби саме Огілві в понеділок увечері збив двох перехожих. Коли ж їй сказали про записку, вона зажадала: «Покажіть її мені!»

Тепер цю записку можна буде їй показати.

Пітер Макдермот добре знався лише на тих розділах юриспруденції, які стосувалися готельного бізнесу. Проте він розумів, що записка герцогині видає її з головою. Йому був ясний також його власний обов’язок — негайно повідомити капітана Йоллеса про знахідку.

І все ж, уже поклавши руку на телефонну трубку, Пітер вагався.

Він не відчував жалю до герцога й герцогині: вони вчинили страшний злочин, а потім ще поглибили свою провину боягузтвом і брехнею. Перед очима в Пітера й досі стояло бачене на старому кладовищі св. Людовіка: жалібна процесія, велика труна, а позад неї — маленька, біла…

Ясновельможне подружжя хотіло обдурити навіть свого співучасника, Огілві. Цей гладун, звісно, негідник, але завинив він менше, ніж герцог з герцогинею. Вони ж спробували зіпхнути все на нього…

Ні, вагання Пітера пояснювалося не співчуттям, а іншим — стародавньою, століттями виробленою традицією, на якій грунтується вся готельна справа, — повагою до постояльця.

Хоч би як скомпрометували себе герцог і герцогиня Кройдонські, для Пітера вони були передусім клієнтами.

Він, звичайно, зателефонує в поліцію. Але спершу він мусить повідомити про це самих пожильців.

Знявши трубку, він назвав номер Президентського люкса.

Кертіс О’Кіф особисто замовив по телефону пізній сніданок для себе і для Додо, і страви було подано годину тому. Але ні він, ні Додо майже не торкнулися їх. Посидівши трохи за столом, Додо вибачилася й повернулась до своєї кімнати — пакувати речі: вона мала виїздити за двадцять хвилин, а він — за годину.