Артур Хейли - Готель

Букер Т. надів свій брудний, заяложений піджак і рушив нагору.

В просторому кабінеті Уоррена Трента містер Демпстер закінчив свою конфіденційну розмову із старшим ревізором. Поки Ройолл Едвардс збирав розкладені на столі фінансові звіти й акти ревізій, до кабінету почали сходитися учасники наради. Першим з явився схожий на Піквіка банкір Еміль Дюмер — надміру врочистий і надміру серйозний. Слідом за ним увійшли худий, незграбний адвокат, що вів усі юридичні справи «Сейнт-Грегорі», і його молодший колега з іншої новоорлеанської контори, який мав репрезентувати інтереси Олберта Уеллса.

Пітер Макдермот увійшов разом з Уорреном Трентом — вони зустрілися перед дверима кабінету. Хоч на цій нараді Уоррен Трент мав зректися своїх прав на готель, він був веселий і жвавий — таким його не бачили вже давно.

Олберт Уеллс прибув останнім.

Нараду відкрив, значущо відкашлявшись, Еміль Дюмер.

Банкір зазначив, що умови продажу загалом уже погоджено. Метою ж наради, на якій він головує на прохання містер Трента й містера Демпстера, є обговорення процедурних питань, зокрема — дата переоформлення готелю на нового власника. Ніяких труднощів тут не передбачається. Термін чинності заставної, який мав скінчитися сьогодні, продовжений Промислово-комерційним банком після одержання відповідних гарантій від містера Демпстера, фінансового уповноваженого містера Уеллса.

Пітер перехопив іронічний погляд Уоррена Трента, який протягом кількох місяців безуспішно добивався пролонгації заставної.

Потім Пітер Макдермот, а за ним Ройолл Едвардс відповіли на запитання, що стосувалися діяльності адміністрації й фінансових сярав.

Двічі Крістіна виходила й поверталася з документами з готельного архіву.

Нарешті містер Демпстер сказав:

— Нам лишається обговорити останнє питання. Недавно, перебуваючи в Нью-Йорку, я читав сенсаційні повідомлення, що кидають тінь на репутацію «Сейнт-Грегорі». Я хотів би мати гарантію, що такі інциденти більше не повторяться, принаймні, до зміни керівництва.

В кімнаті запала тиша.

Літній адвокат зачудовано звів брови. Молодший голосним шепотом пояснив:

— Готель відмовився прийняти кольорового.

— Так-так, — покивав головою літній адвокат.

— Я хочу внести ясність у це питання. — Містер Демпстер скинув окуляри й заходився їх протирати. — Я зовсім не наполягаю на якихось докорінних змінах у характері діяльності готелю. Як бізнесмен, я гадаю, що місцеві звичаї й тенденції треба поважати. Я зацікавлений лише в одному: щоб можливе повторення згаданої ситуації не призвело до аналогічних небажаних наслідків.

Слова його знов були зустрінуті мовчанням.

І тут Пітер Макдермот відчув, що загальна увага зосереджена тепер на ньому. Він аж похолов, усвідомивши, що раптом, цілком несподівано, сталася криза — перша криза і перше випробування його в новій ролі. І від того, як він поведеться, залежатиме, можливо, майбутнє готелю — і його власне. Він помовчав, збираючи думки, і заговорив тільки після того, як зважив кожне слово своєї відповіді.

— Сказане хвилину тому, — неголосно почав він, кивнувши вбік молодшого адвоката, — на жаль, правда. Делегатові з’їзду, який наперед зарезервував номер у нашому готелі, показали на двері. Він був стоматологом, заслуженим ученим і негром. Із соромом мушу признатися, що на двері показав йому я особисто. Після того я дав собі слово, що більше ніколи цього не робитиму…

— Навряд чи вам, як віце-президентові, доведеться особисто… — втрутився Еміль Дюмер.

— Більше ніколи не робитиму цього сам і не дозволятиму це своїм підлеглим.

Банкір стулив губи.

— Це вельми широкомовна заява.

А Уоррен Трент, кисло скривившись, докинув:

— З приводу цього ми вже не раз товкли воду в ступі.

— Джентльмени, — промовив, надіваючи окуляри, містер Демпстер, — дозвольте повторити: я зовсім не наполягаю на якихось докорінних змінах.

— Але я наполягаю на них, містере Демпстер.

«Якщо вже давати бій, то зараз, — вирішив Пітер. — Або я керуватиму готелем, або ні».

Монреальський бізнесмен подався вперед над столом.

— Тоді поясніть, будь ласка, свою позицію.

Відкинувши вагання, Пітер вирішив іти ва-банк.

— Моя позиція дуже проста. Я погоджуся на посаду віце-президента лише в тому разі, якщо готель відмовиться від політики сегрегації.

— Може, вам варто було б добре поміркувати, перше ніж диктувати свої умови?