Артур Хейли - Готель

— Я знаю містера Уеллса багато років, — вів далі містер Демпстер. — За цей час я навчився поважати його як бізнесмена й знавця людської натури. Він наділений тією природною гостротою розуму, якої не може дати навіть диплом Гарвардської школи бізнесу.

Ройолл Едвардс, який був випускником Гарвардської школи бізнесу, почервонів. Пітер подумав: «Цікаво, цей Демпстер влучив випадково чи вже встиг переглянути особові справи адміністративного персоналу готелю? Якщо переглядав — то йому вже відоме моє минуле, він знає, що мене вигнали з „Уолдорфа“ й занесли до чорних списків. Може, саме тому мене й не запрошено на нараду?»

— Тепер, очевидно, слід чекати багатьох змін, — сказав Ройолл Едвардс.

— Авжеж. — Містер Демпстер знову зняв і протер окуляри. — І перша полягатиме в тому, що я стану президентом готельної компанії. Цю посаду я обіймаю майже в усіх корпораціях містера Уеллса.

— Отже, віднині ви будете нашим постійним гостем? — спитала Крістіна.

— Ні, гостюватиму я у вас дуже рідко, міс Френсіс. Функції президента — чисто номінальні. Всю ж повноту влади буде надано віце-президентові.

Досі Пітер ладен був фаталістично покладатися на долю: хай буде, що буде, виженуть — теж не помру. Але тепер він раптом відчув, що йому теж хочеться залишитись у «Сейнт-Грегорі»: якщо новий керівник виявиться людиною широких поглядів, то з ним можна буде гори перевернути!

— Містере Демпстер, — сказав він, — якщо це не дуже великий секрет, чи не назвете ви нового віце-президента?

Монреалець здивовано звів брови, якось чудно подивився на Пітера, потім обличчя його проясніло.

— Пробачте, — сказав він, — я гадав, що вам це вже відомо. Віце-президентом будете ви.

Протягом цілої ночі — тих повільних годин, коли мешканці готелю спокійненько спочивають у своїх зручних ліжках, — Букер Т. Грем працював при світлі сміттєспалювальної печі. Нічого дивного в цьому не було б, якби не той факт, що працював він дуже й дуже повільно. Звичайно, задовго до закінчення свого робочого часу Букер Т. встигав спалити все звезене до підвалу сміття, розсортувати знайдені речі, а потім ще й посидіти з півгодинки, покурюючи цигарку-самокрутку. Але сьогодні вранці, незважаючи на те, що зміна його давно скінчилася, роботи лишалося ще дуже багато: цілих дванадцять напханих сміттям контейнерів.

Причина, звісно, полягала в тому, що Букер Т. шукав папірець, потрібний Пітерові Макдермоту. Він шукав його дуже ретельно — і не знаходив.

Букер Т. з жалем повідомив про це адміністратора нічної зміни, чия несподівана поява в підвалі ще раз засвідчила, що містерові Макдермоту папірець той страшенно потрібний.

Отож Букерові Т. вже давно слід було загасити піч і йти додому. Тим більше, що начальство готелю не заохочувало понаднормової праці. Але він знав: якщо вдень хтось помітить залишки сміття, то до підвалу пошлють якогось робітника, щоб той спалив його. Якщо ж цього не зроблять, то залишки лежатимуть до ночі — аж поки Букер Т. знову прийде на роботу. Але річ у тім, що, в першому випадку, надія знайти папірець буде остаточно втрачена, а в другому, навіть якщо Букер Т. знайде його, для містера Макдермота це буде запізно.

Якби в нього спитали, чому він так хоче зробити цю послугу містерові Макдермоту, Букер Т., певно, не зміг би пояснити, бо йому забракло б слів. Просто в присутності молодого заступника головного адміністратора він почував себе людиною. Такою ж людиною, як усі.

Він вирішив шукати далі.

Щоб не було неприємностей, Букер Т. піднявся з підвалу на прохідну і на контрольному годиннику відбив у своїй картці час, коли він закінчив роботу. А потім повернувся вниз. Він знав, що його повернення навряд чи помітять. Сміттєспалювальна піч мало кого цікавить.

Він перебирав сміття ще три з половиною години — повільно, методично, розуміючи, що, можливо, папірець той у сміття і не потрапив, або згорів ще перед тим, як Макдермот прийшов до нього із своїм проханням.

Над полудень він ледве стояв на ногах від утоми, але йому лишалося ще два контейнери.

Витрусивши сміття з передостаннього, він майже зразу побачив зіжмаканий воскований папір, у який звичайно загортають сніданки. Розгорнувши його, він знайшов усередині зім’ятий готельний бланк — точну копію залишеного Макдермотом. Він переконався в цьому, піднісши обидва до лампочки.

Знайдений папірець був у масних плямах і трохи підмочений. В одному місці написане розпливлося — власне, одне-два слова. Решту слів можна було прочитати.