Артур Хейли - Готель

Треба рятувати Крістіну, думає Пітер, треба діяти самому. Він усім тілом поривається до неї, але ноги не слухаються його, вони наче прикипіли до місця. Він хоче крикнути — і теж не може. В німому відчаї вони з Крістіною дивляться одне на одного…

Та нараз герцог з герцогинею, Марша, О’Кіф, Уоррен Трент завмирають — вони щось почули. Ось і горобець — Олберт Уеллс — схиляє набік голову, слухає. І Огілві, Йоллес, Крістіна — теж. До чого ж вони прислухаються? Нарешті і Пітер чує: дзеленчання таке оглушливе, наче всі телефони світу задзвонили разом. Цей звук наближається, розростається, зараз він, мов хмара, поглине їх. Пітер затуляє вуха долонями, але пронизливий дзенькіт чимраз гучнішає. Він заплющує очі, потім розплющує їх.

Він лежить у своєму ліжку. Стрілки будильника показують пів на сьому…

Новоорлеанські куранти вибили пів на восьму, коли Пітер Макдермот під’їхав на таксі до особняка Прейскоттів.

Двері йому відчинив Вен, негр, який прислуговував їм у середу ввечері.

— Доброго ранку, сер! Заходьте, будь ласка, — приязно всміхаючись, сказав він. — Міс Марша просила провести вас на галерею. Вона буде там за кілька хвилин.

Марша піднялася на галерею слідом за ними.

— Доброго ранку! — вигукнула вона, радісно сяючи. — Бене, налийте, будь ласка, містерові Макдермоту чарку абсенту «Сюїс-сес».

Вона взяла Пітера під руку.

— Багато не наливайте, Бене, — попросив Пітер. — Я знаю, що в Новому Орлеані сніданок — не сніданок без абсенту «Сюїс-сес», але в мене новий хазяїн, і я не хочу прийти до нього п’яний.

— Ясно, сер! — усміхнувся слуга.

Коли вони сіли за стіл, Марша спитала:

— То через це ви…

— Ні, втік я вчора не через це. — І він розповів їй, не називаючи ніяких прізвищ, усе, що, на його думку, можна було розповісти про слідство в справі вбивства на дорозі. Вона слухала, широко розкривши очі, потім почала розпитувати про деталі, але він відповів тільки, що про все інше вона довідається сьогодні з газет.

Кажучи це, він міркував так: Огілві, очевидно, вже привезли в Новий Орлеан і зараз допитують. З-під варти його, звісно, не звільнять, а це означає, що його приведуть у суд, щоб пред’явити якесь обвинувачення. Газетні репортери зразу ж ухопляться за цю справу. А що без згадки про «ягуара» на суді не обійдеться, то це, в свою чергу, виведе на світло денне герцога з герцогинею.

Пригублюючи абсент, Пітер думав: чи зможе ясновельможне подружжя і після свідчень Огілві наполягати на своїй невинності? Це питання теж, очевидно, буде вирішене сьогодні.

Одне тепер не викликає сумніву: записка герцогині зникла. Якби Букер Т. Грем знайшов її, то з готелю неодмінно повідомили б про це. А робочий час його давно скінчився.

Бен поставив перед Пітером і Маршею креольський сир з фруктами.

— Ви сказали, що у вас в готелі якісь зміни? — спитала Марша.

— О, ще й які! — жуючи, Пітер розказав їй про Олберта Уеллса, потім додав: — Про зміну влади буде офіційно оголошено сьогодні. Мене повідомили про це вранці.

Він уже виходив, коли подзвонив Уоррен Трент. Старий сповістив, що з Монреаля прибуває фінансовий уповноважений нового власника готелю містер Демпстер. Для нього треба зарезервувати люкс. Зустріч з новим хазяїном призначено на одинадцять тридцять.

— Яке у вас цікаве життя, — сказала Марша. — Я б вас слухала і слухала… Моєму татові за сніданком завжди кортіло побалакати, але матері було байдуже. А мене все цікавить!

Усміхнувшись, Пітер розповів про свої плани на сьогоднішній день.

Поки вони розмовляли, Бен приніс яйця — пашот з артишоками в. шпинатово-вершковому соусі, а перед Пітером поставив келих з рожевим вином.

— Тепер я розумію, що ви мали на увазі, кажучи, що будете зайняті, — зауважила Марша.

— А я нарешті розумію, що таке традиційний новоорлеанський сніданок.

Коли ж прибули біфштекси з грибами, гарячі французькі булочки й мармелад, Пітер із сумнівом похитав головою й пробурмотів:

— Боюся, що…

— Ще будуть хрустики й кава з молоком, — оголосила Марша. — Така вже тут традиція: багаті плантатори сміялися з аристократичних грінок. Кожен сніданок у них ставав святом.

— Для мене це справді було святом, — сказав Пітер. — І не тільки сніданок, а все — і знайомство з вами, і уроки з історії, і наші розмови. Я цього ніколи не забуду.

— Ви наче прощаєтеся зі мною…

— Я й справді прощаюся з вами, Маршо, — він глянув їй просто в очі, усміхнувся. — Зразу ж після хрустиків.