Артур Хейли - Готель

Гніт горів уже чотирнадцять годин.

З учорашнього вечора, відколи детективи пішли, поліція мовчала. Тривожні запитання множилися, залишаючись без відповіді. Що робить зараз поліція? Де Огілві? Де «ягуар»? Чи міг зберегтися якийсь слід, про який вона, попри всю свою обачність та винахідливість, забула? Вона й досі не вірила в таку можливість.

Зараз головне — нічим не виказати свого хвилювання, поводитися нормально, мов нічого не було. Тому, скажімо, сніданок вони замовили на ту ж годину, що й завжди. Герцогиня наполягала на тому, щоб її чоловік поговорив по телефону з Лондоном і Вашінгтоном. Секретареві наказано було підготувати все до завтрашнього від’їзду з Нового Орлеана.

Об одинадцятій годині герцогиня, як завжди, вивела на прогулянку своїх бедлінгтонських тер’єрів. Вона повернулася до Президентського люкса півгодини тому.

Наближався полудень. Але про те, що важило зараз найбільше — про наслідки арешту Огілві, — і досі не чути було ні слова.

Логічно міркуючи, вони вчора створили для себе непробивний захист. Проте, логіка — логікою, а почуття безпеки не приходило…

— Можна подумати, — промовив герцог, — що вони намагаються вимотати кас мовчанкою.

Він стояв у вітальні в своїй характерній позі, дивлячись у вікно. Але сьогодні голос його звучав чітко. З учорашнього дня він навіть не торкнувся чарки, хоч бар був заставлений пляшками.

— Що ж, а ми на це… — почала герцогиня, але не скінчила, бо телефон раптом різко задзвонив, шматуючи їхні нерви.

Герцогиня стояла ближче до апарата. Вона простягла руку — і опустила. Сьогодні вранці це був не перший телефонний дзвінок, але її раптом охопило погане передчуття.

Герцог запропонував:

— Може, я візьму трубку.

Вона похитала головою, підняла трубку й сказала:

— Слухаю! — а за секунду кивнула: —Так, це я. — І, прикривши долонею трубку, пояснила чоловікові: — Це Макдермот, службовець готелю, що приходив сюди вчора ввечері. — Потім, уже в трубку, сказала: — Так, пам’ятаю. Ви були присутні, коли нам довелось вислухувати оті сміховинні обвинувачення… — Вона враз замовкла, обличчя її раптом пополотніло. Вона заплющила очі, потім розплющила їх і повільно промовила: —Так. Так, розумію…

Герцогиня поклала трубку. Пальці її тремтіли.

Герцог Кройдонський прошепотів:

— Нас викрили.

Він не запитував, а констатував факт.

Його дружине повільно кивнула головою.

— Записка, — ледь чутно озвалася вона. — Знайдено мою записку. Вона в адміністратора.

Герцог відійшов од вікна й став посеред кімнати. Постояв нерухомо, опустивши руки, потім спитав:

— Що ж тепер?

— Він дзвонить у поліцію. Сказав, що спершу хоче повідомити нас. — У відчаї, вона торкнулася рукою чола. — Як я могла зробити таку помилку! Якби я не написала цієї записки…

Герцог підійшов до бару й налив собі щедру порцію віскі з содовою.

— Одну склянку можна собі дозволити. Наступну, мабуть, вип’ю не скоро…

— Що ти надумав робити?

Він проковтнув віскі, вийшов у спальню, майже відразу повернувся з плащем і капелюхом у руці й відповів:

— Спробую випередити поліцію. Це називається, здається, прийти повинитися. Мені треба поспішати, тому говоритиму коротко. Я вдячний тобі за все, що ти зробила. Ми обоє діяли неправильно, та однаково я вдячний тобі. Я зроблю все, щоб вигородити тебе. Якщо ж мені це не вдасться, то я заявлю, що обрану нами лінію поведінки — після нещасного випадку — диктував я, а ти лише корилася моїй волі.

Герцогиня механічно, мов загіпнотизована, кивнула.

— І ще одне. Мені, очевидно, потрібен буде адвокат. Тут я покладаюся на тебе. — Він надів капелюх і двома пальцями поправив його. Як на людину, що кілька хвилин тому втратила все, герцог зберігав гідне подиву самовладання. — Адвокатові треба буде платити і, гадаю, чимало. Візьмеш частину із тих п’ятнадцяти тисяч, що їх ти приготувала для Чікаго. Решту покладеш у банк. Тепер це можна робити відкрито — ховатися вже нема чого.

Герцогиня наче не чула його.

З жалем дивлячись на неї, він нерішуче сказав:

— Напевно, тепер ми не скоро…

Він простяг до неї руки.

Вона холодно відвернулася.

Герцог хотів, видно, сказати ще щось, але передумав — тільки знизав плечима — і, крутнувшись, попрямував до дверей.

Коли двері за ним зачинилися, герцогиня посиділа кілька секунд нерухомо, думаючи про своє незавидне майбутнє: галас, який знімуть газети, безчестя, ганьба… Потім звичка діяти взяла гору. Насамперед — знайти адвоката, що добре знає свою справу. А тоді вже, вирішила вона, можна буде подумати про найлегший спосіб самогубства.