Артур Хейли - Готель

Якщо не забуття, то хоч розраду давала праця. А останні кілька годин він працював без перепочинку.

Сидячи самотньо в своєму кабінеті, Пітер подумки оглядав зроблене й те, що мав ще зробити.

Невимовно тяжка процедура ідентифікації мертвих і сповіщення їхніх родичів була позаду. Адміністрація домовилася також із поховальною конторою про організацію похорону.

Подбав Пітер і про те, щоб поранені в лікарнях були забезпечені всім потрібним.

Страхові інспектори — похмурі чоловіки, що добре уявляли собі, яких збитків завдасть компанії ця аварія, — прискіпливо розпитували свідків, стенографуючи кожне їхнє слово.

Перед Пітером лежала на столі заява головного інженера про звільнення з роботи. Пітер мав намір задовольнити це прохання, поклавши йому пристойну пенсію за багаторічну службу в готелі.

Серед нерозв’язаних справ були й зовсім неприємні.

Годину тому до Пітера навідався капітан Йоллес — прийшов поділитися враженнями від розмови з герцогинею Кройдонською.

— Дивишся на неї, — розповідав Йоллес, — і думаєш: що ховається під оцим крижаним панциром? Невже жіноча душа? Чи усвідомлює вона, що її чоловік загинув? Я бачив його труп. Бр-р-р, страшно згадувати. А вона стояла собі й дивилася. Будь-яка нормальна жінка знепритомніла б. А ця — хоч би скривилася! Як з гуски вода.

Потім, відповідаючи на Пітерове запитання, Йоллес сказав:

— Так, її судитимуть як співучасницю. Після похорону ми арештуємо її. А чим це для неї обернеться — хтозна. Адвокат, гадаю, побудує захист на тому, що вона сліпо виконувала волю чоловіка, якого вже немає серед живих… Як це приймуть присяжні — побачимо…

Огілві мав теж стати перед судом як співучасник злочину.

— Можливо, йому дадуть і деякі інші статті, — зауважив Йоллес.

— Це вже вирішуватиме окружний прокурор. Так чи так, раджу шукати йому заміну, бо раніш як за п’ять років ви його не побачите.

Капітан Йоллес пішов, і Пітер сидів тепер у цілковитій тиші. Порушили її кроки в приймальні й легенький стукіт у двері.

— Прошу! — гукнув Пітер.

Це був Елоїс Ройс. Молодий негр ніс перед собою тацю, на якій стояла пляшка мартіні й одна чарка. Він поставив тацю на стіл.

— Я подумав, що вам це зараз не завадить.

— Дякую, — всміхнувся Пітер. — Але сам я ніколи не п’ю.

— Я догадувався, що ви це скажете.

Ройс видобув з кишені другу чарку.

Вони пили мовчки. Після того, що вони вдвох недавно пережили, тости були недоречні.

Пітер спитав:

— Міс Леш уже прооперували?

— Так. Лікарі мають надію, що вона видужає.

Вони знову помовчали, потім Ройс сказав:

— Мені розповіли про ранкову нараду. Про вашу вимогу, і про те, що її задовольнили.

Пітер кивнув.

— У нашому готелі з дискримінацією покінчено. Раз і назавжди.

— Якщо ви чекаєте від мене слів подяки, то — даремно. Ви тільки зробили те, що мусили зробити.

— Ніякої подяки я не чекаю, а ви знову гороїжитеся. Я хотів би, до речі, знати ваші плани. Чи залишитеся ви з У. Т.? Він був би дуже радий. Крім того, у нас щодня виникає безліч правових проблем. Я міг би постійно забезпечувати вас роботою.

— Дякую за пропозицію, — відповів Ройс, — але я її відхиляю. Я вже сказав сьогодні містерові Тренту, що відразу по закінченні університету розстануся з ним. — Він знову наповнив чарки й подивився на свою проти світла. — Ми з вами — учасники однієї війни, але воюємо по різні боки барикад. Я хочу все своє вміння, всі знання віддати своєму народові. Вони йому знадобляться, бо попереду — багато боїв, які вестимуться і в залах суду, і поза їх стінами. Кожен із нас узнає, почім ківш лиха, і вас не обмине ця чаша. Ви заявили, що кладете край расовій дискримінації, але хіба це кінець? Чи знаєте ви, що тепер почнеться? Білі новоорлеанці влаштують вам обструкцію, потім з’являться негри, які шокуватимуть вас своїми манерами й поведінкою, бо такими виховало їх наше суспільство. Що ви робитимете з негром-нахабою, негром-хлюстом, напівп’яним негром-донжуаном? А серед нас є й такі. Коли так поводяться білі, ви стримуєтеся, ви силувано усміхаєтеся й відводите очі. Але що ви робитимете, коли в цих ролях виступатимуть негри?

— Наперед сказати важко, — відповів Пітер. — Але керівним принципом для мене буде об’єктивність.

— Для вас, може, й буде. Для інших — ні. Отак і точитиметься наша війна. А втім, вона має один приємний аспект.

— Який саме?

— Іноді в цій війні укладатимуться перемир’я. — Ройс підняв зі столу тацю з пляшкою й порожніми чарками. — Отакі як це, що зараз кінчилося.