Луиза Олкотт - Маленькі жінки. Частина 1

– Нехай мене кинуть під копита диким коням, я все одно не видам йому цієї таємниці, – додав він. – Вибачте мені, Мег. Я постараюся надалі залагодити свою провину. Сподіваюся, мені випаде нагода довести вам на ділі, як я каюсь.

– Я прощаю вас, Лорі. Але ви вчинили зовсім не як джентльмен. От уже не очікувала від вас, – суворо відповіла Мег.

Вона вже майже не сердилась на Лорі, й суворий тон служив їй не стільки для того, щоб відчитати насмішника, скільки для того, щоб приховати власне збентеження.

– Я вчинив жахливо, Мег. Навіть якщо ви цілий місяць зі мною не розмовлятимете, я не вважатиму, що покараний занадто суворо. Але ви ж не вчините так, правда, Мег?

Лорі молитовно склав руки, явивши собою таке дивовижне поєднання комізму й щирого покаяння, що ні пані Марч, ні сестри не могли на нього більше сердитися. Особливо, після заяви, що він готовий понести будь-яку кару і скільки завгодно часу спокутувати свій гріх, навіть якщо йому доведеться перетворитися на хробака.

Лише Джо робила вигляд, що злиться. Вона посилала Лорі суворі погляди, а коли він, нарешті, почав прощатися, то й зовсім відвернулася. Однак варто було Лорі піти, як Джо охопило каяття. А потім мати й Мег піднялися нагору. Залишившись у вітальні одна, Джо відчула себе зовсім незатишно. Їй раптом захотілося поговорити з Лорі. Якийсь час вона боролася з собою, потім схопилася з місця і, взявши з собою книжки, які брала читати у Лоуренсів (прекрасний привід!), вирушила до великого будинку. Відкривши вхідні двері, вона побачила покоївку, яка спускалася сходами.

– Пан Лоуренс вдома? – поцікавилась Джо.

– Так, панно. Але боюся, він вас зараз не прийме.

– Чому? Він що, захворів?

– Ні, міс. Але він посварився з паном Лорі. Пан Лорі влаштував скандал, і старий джентльмен так розсердився, що я навіть боюся до нього підходити.

– А Лорі де?

– Замкнувся у себе в кімнаті. Я вже кілька разів стукала до нього, але він не відповідає. Просто не знаю, що робити. Обід давно готовий, а їсти нікому.

– Ну, я не боюся ні того, ні другого. Піду дізнаюся, що сталося.

Джо піднялася нагору й голосно постукала у двері кімнати Лорі.

– Якщо зараз же не припините, я вам покажу! – закричав він у відповідь.

Але Джо била у двері доти, доки Лорі не відчинив їх. Скориставшись його помилкою, вона ривком влетіла до кімнати. Ледве глянувши на друга, вона переконалася, що його знову полонив поганий настрій. Але це її не засмутило. Джо прекрасно знала, як привести його до тями. З нарочито театральним виглядом Джо гепнулася перед ним на коліна й вигукнула:

– О, пане Лорі! Я прийшла вимолити ваше великодушне прощення або померти. Знайте, мені не слід було на вас злитися.

– Гаразд, не будьте гускою і піднімайтеся з колін, – милостиво відповів пан Лорі.

– Ви дуже великодушні, о, мій пане, – продовжувала гру Джо. – А тепер дозвольте поцікавитися, що з вами оце сталося? Вигляд у вас, мушу завважити, не дуже радісний.

– Мене трясли за плечі, – відповів він, і голос його здригнувся від образи.

– Хто?

– Дідусь. Подивився б я на когось іншого, хто наважився б мене трясти! – ображений юнак стиснув долоню в кулак.

– Та ну, дрібниці які, – відповіла Джо. – Я теж часто трушу тебе за плечі, але ти ж не ображаєшся на мене за це.

– Порівняла! Одна справа, коли це жартома… А потім, ти дівчина. Але я не допущу, щоб якийсь чоловік тряс мене за плечі!

– Якщо ти завжди ходитимеш з таким грізним виразом обличчя, то, гадаю, навряд чи кому-небудь захочеться це робити, – зауважила Джо. – Але все-таки, чому він з тобою так обійшовся?

– Тому що я не зізнався, навіщо ваша мама кликала мене. Я ж обіцяв мовчати і ні за що не порушу свого слова.

– А дідусь?

– Ай, йому весь час потрібно знати правду. Якби я міг не видавати Мег, я, звичайно б, розповів йому про розіграш. Але це неможливо. Ось я й мовчав, а мій дідусь вимагав роз’яснень. Я терпів, поки міг, а коли відчув, що не в силах стримуватися, втік до себе.

– Оце так, мабуть, це було не дуже-то справедливо з боку пана Лоуренса, – сказала Джо, – але я впевнена, він і сам шкодує про те, що трапилося. Ходім до нього, я допоможу вам помиритися.

– Ні, – рішуче заперечив Лорі. – Краще вже я відразу повішуся на яблуні. Мені остогидло вислуховувати лайку з усіх боків. Я погано повівся з Мег і вибачився. Так має чинити кожен чоловік. Але я не збираюся вибачатися, коли не винен.

– Але він не знав, що ти не винен.

– Він зобов’язаний мені вірити, а мені не довіряють, ніби я малеча якась. Ні, Джо, доведеться довести, що я можу сам про себе подбати. А то він, видно, думає, що так і буде все життя мене опікати.