Луиза Олкотт - Маленькі жінки. Частина 1

Із цими словами Джо недбало відштовхнула від себе записку.

– Але почерк дуже схожий, – розгублено промовила Мег і поклала поруч записку, яку стискала в руці.

– Невже ти відповіла, Мег? – різко запитала пані Марч.

– Так, відповіла! – зізналася донька і закрила руками обличчя, що палало від сорому.

– Оце так! Пустіть мене! Я все-таки поговорю з цим пройдисвітом. Він у мене зараз дізнається, – Джо знову кинулася до дверей.

– Стривай-но! – знову зупинила її пані Марч. – Спершу я маю остаточно в усьому розібратися. Поки я бачу, що справа серйозніша, ніж мені спершу здавалося. Нумо розкажи мені докладно, Маргарет, – і, кинувши на старшу дочку владний погляд, пані Марч жестом зупинила Джо, що збиралася виходити з вітальні.

– Першого листа мені передав Лорі, – насилу почала Мег. – Він сказав, що не знає, що в ньому таке. Коли я прочитала, то дуже засмутилася. Спочатку я хотіла показати його тобі, мама, але потім згадала, як добре ви з татом ставитеся до пана Брука, й вирішила, що ви не ображатиметесь на мене за те, що я на якийсь час збережу таємницю. Знала б я, що цей мерзенний хлопчисько мене дурить! Але ж я думала, що мені пан Брук написав! Я відчувала себе, ніби дівчата в романах, тож написала йому. О! – вигукнула вона у розпачі. – Тепер я ніколи не наважуся заговорити з ним.

– Що ж ти написала йому? – запитала пані Марч.

– Я написала, що ще занадто молода й не можу нічого вирішити потай від вас з татом. Я просила пана Брука поговорити з вами. Потім подякувала йому за листа й сказала, що поки ми будемо просто друзями. От і все.

Обличчя пані Марч осяяла усмішка, було видно, що відповідь Мег принесла їй величезне полегшення. Джо заплескала в долоні.

– Бог тебе точно благословив. Мама була права! – вигукнула вона. – А що було далі?

– Він відповів, що жодного визнання в почуттях мені не робив і йому дуже шкода, що Джо заради веселого жарту не пошкодувала ні мене, ні його. Він написав мені дуже доброго листа, але мені-то від цього не легше!

Мег у розпачі притулилася до матері, а Джо, щедро посилаючи прокльони на голову Лорі, забігала по вітальні. Раптом вона завмерла на місці та, з задумливим виглядом попрямувавши до столу, уважно подивилася спочатку на одну, потім на другу записку.

– Заспокойся, – нарешті впевнено сказала вона. – Пан Брук не бачив жодної з цих записок. І ту, й ту написав Лорі. Твою відповідь він залишив у себе. Це він вирішив так мені відплатити за те, що я не видала секрет.

– Знаєш, Джо, раджу тобі краще не мати секретів, – повчально сказала Мег. – А то потрапиш, чого доброго, в таке ж становище, як я. По-моєму, краще вже відразу розповісти Мармі.

– Ох, Мег! Якраз Мармі й довірила мені цей секрет! – вигукнула Джо.

– Ну-ну, Джо, – поспішила втрутитися пані Марч. – Ми з Мег трохи заспокоїмося, а ти збігай-но за Лорі. Вже з’ясовувати, так з’ясовувати. Я хочу розібратися в цій історії й покласти край його витівкам.

Джо побігла за Лорі, а пані Марч у найделікатнішій формі розповіла Мег про справжнє ставлення до неї пана Брука.

– Ну а тепер скажи, як ти сама до нього ставишся? – запитала мати. – Чи відчуваєш ти в собі сили чекати, поки він зможе створити міцне сімейне вогнище, чи вирішиш не пов’язувати себе зобов’язаннями?

– Я так перехвилювалася через всю цю історію, – зніяковіла Мег. – Напевно, мені тепер все життя буде огидно навіть думати про заміжжя. Якщо Джон правда нічого не знає про ці дурні записки, то не кажи йому нічого. І Джо з Лорі теж скажи, щоб тримали язика за зубами. Ось ще, знайшли, кого дурити! Я не потерплю жодних безглуздих переслідувань! – і Мег сердито тупнула ногою.

Як все це було не схоже на спокійну, незворушну Мег. Чи то її вивів з рівноваги жорстокий жарт Лорі, чи то… Пані Марч почала заспокоювати доньку, запевняючи її, що пан Брук ніколи не дізнається про цю історію. Потім у передпокої почулися кроки. Мег втекла, а пані Марч удостоїла винуватця драми аудієнції. Джо ввела його до вітальні, й потім пішла. Дівчинка вийшла, але почала снувати коридором, немов вартовий, що стежить, щоб злочинець не втік від правосуддя. Через двері лунали голоси, проте слів Джо розібрати не могла, і їй залишалося тільки здогадуватися про події, які розгортаються у вітальні.

Боячись, як би Лорі не відмовився йти, Джо не пояснила, навіщо він знадобився пані Марч, але варто було йому увійти до вітальні й зустрітися очима з поважною матір’ю сімейства, як він одразу здогадався, в чому справа. Він застиг з таким винуватим виглядом, що пані Марч визнала зайвим дорікати йому. Їй стало ясно: він і сам глибоко розкаюється у скоєному. Жодна сестра не знала про зміст їхньої короткої бесіди. Коли ж Мег і Джо нарешті покликали, вони побачили Лорі, який стояв біля крісла Мармі таким нещасним, що Джо, котра ще секунду тому що кипіла від обурення, одразу забула про свій гнів. Мег прихильно вислухала його покаянну промову і, коли він запевнив, що пан Брук нічого не дізнається про всю цю історію, теж заспокоїлася.