Люси Монтгомери - Енн із Інглсайду

— Не хочу лякати тебе, Енні, — мовила тітонька Мері-Марія, понизивши голос до страхітливого шепоту, — та чи дивилася ти в діжці з дощовою водою? Торік так був утопився малий Джек Мак-Грегор.

— Я… я зазирнула й туди, — озвалася Сьюзен, знову ламаючи руки. — Я взяла дрючок… і потицяла…

Серце Енн, яке на мить завмерло після слів тітоньки Мері-Марії, відновило свою роботу. Сьюзен оговталася й припинила ламати руки. Хай і запізно, та вона згадала, що пані Блайт у її теперішнім стані не можна так хвилюватися.

— Заспокоймося і пошукаймо всі разом, — мовила вона тремтливим голосом. — Ви слушно кажете, пані Блайт: Джем повинен бути десь у домі. Не міг же він просто здиміти.

— Ви зазирали в ящик із вугіллям? А в напольний годинник? — запитала тітонька Мері-Марія.

Сьюзен зазирала в ящик, але про годинник ніхто не подумав, хоч він таки був достатньо місткий для семилітнього хлопця. Енн кинулася в передпокій, незважаючи навіть на цілковиту безглуздість припущення, що Джем міг просидіти там, скоцюрбившись, кілька годин. Проте Джема в годиннику не було.

— Коли я ввечері лягала спати, у мене було відчуття, наче має щось статися, — мовила тітонька Мері-Марія, стискаючи пучками скроні. — На ніч я читала, як завжди, розділ із Біблії, і слова «бо не знаєш, що день той породить» [5] Прип., 27:1, цит. за пер. І. Огієнка. мовби виділялися на сторінці. То було знамення. Боюся, Енні, тобі слід готуватися до найгіршого. Він міг заблукати й утопитися в болоті. Шкода, що в нас немає кількох собак-нишпорок.

Надлюдським зусиллям Енн спромоглася на усмішку.

— Боюся, тітонько, їх тепер узагалі немає на нашому острові. Якби в нас досі був старий Гілбертів сетер Рекс, який помер від отруєння, він швидко знайшов би Джема. Я певна, ми дарма хвилюємося…

— Томмі Спенсер із Кармоді теж зник сорок років тому, і його й понині не знайшли… чи знайшли? Ну, та коли й знайшли, то хіба що його скелет. Тут нема чого сміятися, Енні. Я взагалі не втямлю, як ти можеш бути така спокійна.

Пролунав телефонний дзвінок. Енн і Сьюзен перезирнулися.

— Я не можу… не можу відповісти, Сьюзен, — прошепотіла Енн.

— І я також, — відгукнулася Сьюзен, немов сновида. І, хоч вона знала, що невдовзі й до кінця своїх днів зневажатиме себе за слабкість, явлену перед Мері-Марією Блайт, у ту мить вона нічого не могла вдіяти. Опісля двох годин марних пошуків і найстрашніших припущень Сьюзен була геть виснажена.

Тітонька Мері-Марія підійшла до телефона й зняла слухавку. Папільйотки робили її силует на стіні рогатим і, як подумала Сьюзен попри свою нестерпну тривогу, схожим на справжнього чорта.

— Це Картер Флегг: вони шукали повсюди, та не знайшли ніяких слідів, — незворушно мовила тітонька Мері-Марія. — Утім, він каже, що човен посередині ставка і, як вони пересвідчилися, у ньому нікого немає. Вони збираються промацати дно кітвою.

Сьюзен ледь устигла підхопити Енн.

— Ні… ні, Сьюзен… я не зомлію, — пролопотіла Енн побілілими вустами. — Допоможіть мені сісти… дякую. Ми повинні знайти Гілберта.

— Якщо Джеймс утопився, Енні, думай про те, що він був позбавлений бід і гризот цього буремного світу, — мовила тітонька Мері-Марія, виявляючи в такий спосіб подальшу моральну підтримку.

— Я візьму ліхтар і пошукаю довкола будинку, — мовила Енн, відчувши, що знов може підвестися. — Я знаю, ви вже шукали, Сьюзен… але дозвольте… дозвольте мені. Я не можу просто так сидіти й чекати.

— Тоді вдягніть светр, пані Блайт, дорогенька. Нині така роса й повітря вогке. Я принесу вам червоний — він висить на стільці в кімнаті хлопців. Зачекайте тут.

Сьюзен метнулася нагору. А кілька хвилин потому її крик луною струснув увесь Інглсайд. Енн і тітонька Мері-Марія вибігли в горішній передпокій, де вздріли Сьюзен, яка ридала й сміялася водночас, у стані, ближчому до істерики, аніж це будь-коли траплялося зі Сьюзен Бейкер.

— Пані Блайт, дорогенька… він там! Маленький Джем там! Він заснув на канапі коло вікна… я ж туди й не заглядала… канапи не видно за дверима… і коли його не виявилося в ліжку…

Енн, зненацька ослабла від полегшення й радості, зайшла в кімнату й уклякла біля канапи. Невдовзі вони зі Сьюзен іще посміються із власної нерозважливості, але в цю мить були тільки сльози вдячності й щастя. Маленький Джем міцно спав, укрившись в’язаним пледом, притискаючи до грудей старого пошарпаного ведмедика, а впоперек його ніг розлігся вірний незлостивий Миршавко. Руді кучері розсипалися на подушці. Здавалося, що хлопчик бачить приємний сон, і Енн не хотіла його будити — та раптом він розплющив очі, схожі на карі зірки, і поглянув на неї.