Адальберт Штіфтер - Вітіко

— Я маю ще лист від Бореша, — мовив посланець.

— Що ж, давай його.

Посланець розстебнув свій камзол, дістав звідти сірий папір, розгорнув його й подав паперовий пакуночок, перев'язаний рожевим шнурком і запечатаний воском. Вітіко розгорнув складений лист, прочитав написані рядки й проказав:

— Я напишу відповідь.

Вітіко пішов до своєї кімнати.

Посланець і цей день, і наступний гостював у кам'яниці. Спати він лягав на сіно в стайні, де стояв його кінь. Уранці третього дня він уже готувався до від'їзду. Отримав від Вітіко винагороду і взяв лист до Бореша. Потім у своєму бурому вбранні та чорній смушковій шапці поїхав вузенькою, протоптаною в снігу стежкою до хат, далі вгору між хатами, проминув гору з хрестом і лісовий схил, по якому шість днів тому приїхав Вітіко.

Після від’їзду посланця в кам’яниці все знову було так, як і раніше. Вітіко вдягав уже пошите біло-сіре вовняне вбрання, а на голову — сіру повстяну шапку. Вбрання складалося зі свити з застібками і штанів, поверх яких взували чоботи. Вітіко тепер щодня одягався так. Разом із Мартином він порядкував домашніми справами, радився з ним, наказував зробити те або те і сам багато працював. На своєму коні він щодня майже їздив години на дві до лісу. Крім того, їздив і в гори, і в долини та досліджував їх. Часто виїздив на Кржижову гору, де стояв хрест, і оглядав околиці. Свого коня Вітіко доглядав сам із допомогою Мартина.

Увечері, коли у світнику палахкотів вогонь, завжди сходилися чоловіки. Тепер інколи навідувалися ще й коваль Петер Лауренц, муляр Пауль Йоахім, полотняний ткач Адам, шинкар Захарія, а також Матіас, Норберт, Якоб та інші. Коли в світлиці у Вітіко відбувалися посиденьки і сходилися з прядками дівчата та жінки, щоб прясти за розмовами, заходили ще й парубки та юнаки, скажімо, гірник Філіп, Маз Альбрехт, рожевощокий Урбан, що був родичем коваля Лауренца, Віт Ґреґор, цимбаліст Ламберт, Вольфґанґ, Андреас, дудар Авґустин і багато інших. Інколи співали дівчата, інколи хлопці, інколи дівчата з хлопцями разом або по черзі. О дев’ятій годині вечора всі розходилися.

Не раз увечері Вітіко заходив до якоїсь іншої хати, і так само й Мартин, слуга Раймунд і Люсія, коли йшла до когось прясти. Тоді Вітіко їв хліб та сіль, що ними частували його, сидів у світлі світника й розмовляв із чоловіками або жінками, присутніми в домі. Інколи він навідував прядильні посиденьки, сідав поміж співаків і співачок, які пряли, і хвалив якусь пісню або ганив, якщо вона не подобалася йому. Він приглядався до розваг, скажімо, коли були танці і скрипаль вигравав на скрипці, дудар грав на дуді, цимбаліст — на цимбалах або коли люди ковзались на кризі, інколи він і сам брав участь у тих розвагах. Вітіко провідував одного за одним усіх жителів села, а коли йшов по вулиці і здибався з кимсь або коли гуляв десь пішки чи верхи і бачив кого-небудь, хто, скажімо, вивозив на грубих дощаних санях гній на поле, або віз ліс додому, або йшов кудись на роботу чи в ліс, то зупинявся коло нього й розмовляв. Вітіко часто навідувався до сивого пароха, та й парох часто ходив до нього. У святкові дні Вітіко ходив до церкви, де збиралися всі селяни, а також люди з багатьох хатин, захованих у навколишніх лісах.

Вітіко спостерігав, як працюють селяни, намагався з’ясувати, як вони зберігають свої припаси і розподіляють їх для споживання, як вирощують свійських тварин і виготовляють рільницьке знаряддя: плуги, борони; а також ткацькі верстати, шаплики, цебра, кошики тощо, як вони з допомогою сокири, пилки та молотка опоряджують свої хати або найлегшим способом підвозять до них на санях ліс, який рубають узимку; як із допомогою нечисленних ремесел вони задовольняють усі інші потреби свого життя.

Вітіко брав участь у спільних роботах, коли, наприклад, треба було прокласти дорогу крізь сніг, або знайти стежку і позначити її тичками, бо стара стежка разом з її тичками вже десь зникла, або вирушити на лови, щоб уполювати вовка або якогось іншого звіра, чи вжити заходів, щоб дикі тварини не заходили в село.

Вітіко брав участь і в інших громадських справах, скажімо, в нарадах та інших спільних діях.

Отак минав час, іноді світило яскраве зимове сонечко, інколи лютувала заметіль, справжня буря, а іноді зимовий туман чіплявся за гілля ялиць.

Дні подовшали. Сонце вранці набагато раніше сходило над соснами, а ввечері синя поверхня озера ще довго відображувала золото небес. Уже не чулося вовчого виття, натомість лунали крики оленів, заклики глухарів, швидкий спів перших жайворонків.