Адальберт Штіфтер - Вітіко

— Ми хотіли відправити його додому, але він затявся на своєму! — крикнув тесля Давид.

— Ви нічого не розумієте, — заперечив Том Йоганнес, — я тримаю спис лівою рукою і навчився добре це робити, а сьогодні вночі я був у кмета цього міста й ушанував його, як ти — жупана.

— Тож направляй своє ратище так добре, як можеш! — побажав Вітіко.

— Я направлятиму ще краще, ніж на горі! — нахвалявся Том Йоганнес.

— Тоді все буде гаразд, — запевнив Вітіко.

Люди Вітіко та інші люди повернулися в табір, і Вітіко розставив усіх на їхні місця. Закликали вартових, Вітіко наказав знімати табір і готуватися до походу.

Коли всі вже приготувалися, засурмили ріжки, загін пройшов крізь натовп, що розступився, до мосту, перейшов міст, пройшов по передмістю, проминув замок і нарешті вийшов на широке відкрите поле. На полі стояв гурт воїнів, а за ними видніло ще багато людей. Попереду воїнів сидів на вороному огирі Любомир. Поверх темного вбрання він мав лискучу кольчугу і гаптований золотом пояс із зеленими самоцвітами. На чорній шапці він мав зелений самоцвіт і білу пряму пір’їну. В руці він тримав піднятий угору оголений меч. Позаду нього сидів на коні Вентислав, жупний суддя, поряд із суддею був Растислав, управитель маєтку, а далі Відимир, писар, поряд із ним Кодим, камергер, далі Момир, митник, Діш, шинкар, Гостивіл, маршалок та інші посадовці. Вони були в ясних обладунках, із білими пір’їнами на шоломах і піднятими вгору мечами в руках. Стояли ще й інші вершники в прикрашених обладунках. За ним видніли піші. Вони мали мечі на поясах і списи в руках. Вітіко з Авґустином, Урбаном Матіасом і ще чотирма воїнами підійшов до Любомира. Любомир опустив перед Вітіко меч, опустили їх і посадовці. Вітіко теж опустив свій меч, опустили мечі і його люди. Потім воїни Любомира розступилися і зробили вуличку. Вітіко заїхав у вуличку, його люди заїхали у вуличку, а згодом і решта воїнів пішли тією вуличкою, аж поки її пройшов увесь загін. Воїни Любомира тримали свою зброю опущеною, вершники Вітіко опустили свої мечі, а піші нахилили списи, арбалети і луки. Довбні, мечі, залізні штаби та молоти були в них прив’язані до тулуба. Коли люди Вітіко та його обоз пройшли тією вуличкою, всі знову підняли зброю вгору: і люди Вітіко, і люди Любомира. Воїни Любомира з’єднали свої лави й пішли слідом за людьми Вітіко. Потім вигукнули привітання, і всі воїни Вітіко теж привітали їх у відповідь. Потім крикнули ще всі люди, які прийшли з Дудлебів. Після цього люди Любомира зупинилися, а загін Вітіко посувався далі, прямуючи на північний схід.

Воїни Любомира розвернулися й рушили назад до Дудлебів, а жителі Дудлебів пішли їм услід.

Воїни Вітіко невпинно йшли вперед і опівдні дійшли до Лішова, а ввечері до Ломніце.

Третього дня вони дійшли, дотримуючись північного напряму, до Веселі, а потім до полів Усті. Цього дня вони дійшли до краю, де вже не було снігу. В Усті були загони Ктибора, надійшов ще й загін Немоя.

Четвертого дня, рухаючись на схід, воїни Вітіко дійшли до Чинова, а пізнього вечора — до полів перед Пелґржимовом.

По дорозі вони не бачили, щоб люди з худобою та майном тікали від ворогів. Траплялися лише люди, які вітали їх, у містечках їх приймали й частували так, як у Дудлебах, а якщо десь були воїни, ті вітали їх за військовим звичаєм.

На луках перед Пелґржимовом розташувався великий табір. Вже сутеніло, і люди Вітіко бачили чимало вогнищ, які палахкотіли в багатьох місцях. На шляху, яким вони йшли, стояв із невеличким загоном кінноти Герман із Затеса.

— Вітаю тебе, Германе! — крикнув Вітіко.

— Вітаю тебе, Вітіко! — привітався й Герман.

— Ти виконав свою обіцянку, — всміхнувся Вітіко.

— Виконав, — підтвердив Герман. — Дозволь мені провести твоїх людей.

Герман з Затеса поїхав зі своїми вершниками по дорозі, а люди Вітіко подалися слідом. Згодом вони виїхали на вільну ділянку, і Герман повідомив:

— Оце місце виділили тобі для табору.

— Спасибі, — подякував Вітіко.

— Спочивайте, а завтра ми порадимося, що робити далі, — мовив Герман і поїхав зі своїми людьми кудись убік від загону Вітіко.

Люди Вітіко, як могли, розташувалися поночі табором. Наступного дня вони зміцнили табір і пристосували його для більш-менш тривалого перебування.

Невдовзі на тому полі зібралися кільканадцять загонів панів та жупанів і їхні проводирі ходили до лісових людей, а Вітіко й собі провідував тих проводирів. Вони розповідали, що в багатьох місцях зібралися люди й чекають посланців від великого князя з наказами, що робити далі, бо розвідники повідомляють, що вороги посилено готуються і цей табір розташований ближче до них, ніж інші місця збору.